Шість років тому до моїх рук потрапив часопис «Любіть одне одного!». Якраз тоді я опинився в драматичній ситуації, моє життя не мало сенсу. Не думав, що колись буде по-іншому…
Я алкоголік.
Усвідомити, що час протверезіти, було непросто. Та перш, ніж я зміг це зробити, мені довелося страждати і кривдити багатьох людей.
Я завжди знав, що в алкоголі немає нічого доброго, адже мій тато також п’є. Я був свідком його поведінки після випитого алкоголю і бачив, як страждала моя мати, тому був певен, що ніколи не потягнуся до пляшки. Хоч у мене вдома не все було погано: щодня мої батьки, дві сестри і я молилися. Батьки турбувалися про те, щоб передати нам віру ― батько читав нам Біблію та казки, а мати дбала про те, щоби я ходив на розарій та Хресну дорогу.
Коли я став старшим, лінь почала перемагати, та завдяки моїй матері ми не мали «канікул від Церкви». Навіть у поїздках і під час відпустки ми ходили на Святі Меси. Часом перед друзями я соромився визнати, що був у Церкві. Якось навіть, виходячи після розарію і зустрівши друзів, сказав їм, що то мати змусила мене йти на молитву.
Пити я почав у 15 років. Спершу спробував вино ― для компанії і з цікавості. Робив це з великою обережністю: максимум кілька ковтків і все. Та згодом став пити більше, ще не знаючи міри алкоголю для свого організму. Якраз тоді зі мною сталася пригода: у центрі Катовіце я випав із трамваю на асфальт і розбив обличчя. Хтось переніс мене поміж машинами і поклав на узбіччі, врятувавши від арешту і потрапляння до витверезника. Та я не зробив із цього жодних висновків і за два тижні знову напився, незважаючи на те, що пообіцяв собі більше ніколи цього не робити… Моя залежність розвивалася, алкоголь приносив задоволення.
Я ― спокійна людина, але після вживання алкоголю можу стати агресивним. Ще до 18-го дня народження мене вперше затримали за побиття. Моя родина пережила шок, а я при цьому почувався героєм, адже не видав друзів. І продовжував пити.
За день до дня народження, щоби роздобути грошей на організацію вечірки, я продав велосипед товаришу. У той день ми випивали з друзями в парку і, коли я вже вертався додому, один з них повісився. Я навіть не звернув на це уваги і пропив усі гроші на свій день народження. На похорон друга я пішов п’яний, тому що, мабуть, не витримав би інакше… Мені було сумно, я злився на себе і це, мабуть, пришвидшило шлях до змін.
На одній із вечірок хотів довести собі, що можу пити, контролюючи себе, що зі мною не все так погано, як могло здатися. Купив 0,7 л горілки. Не хотів напиватися.
Почав з пива, щоб розслабитися. Тоді відчув нестримне бажання продовжувати і став пити горілку. Після кількох чарок відчув себе дуже впевнено і навіть не зрозумів, що вже мене розвезло, як свиню. Вдарив подругу, бо думав, що вона сховала від мене горілку, хоч насправді всю випив сам. Я був такий п’яний, що колеги хотіли викликати швидку…
Мати побачила, що стає все гірше, і почала шукати, як мені допомогти. Після чергової витівки вона переконала мене відвідати центр лікування від залежностей. Я прийшов туди лише раз: тоді мені зробили тест на алкоголізм, який виявився позитивним.
Психологи не змогли мені допомогти. Відвідати зустріч Анонімних Алкоголіків я відмовився, вважаючи, що це не для мене. Після чергової вечірки я ледь не потрапив до в’язниці: на автобусній зупинці ми з приятелем побили людину. Я досі пам’ятаю лише фрагменти тієї події…
У витверезнику я дізнався, що зробив, і нарешті зрозумів, що, якщо так далі піде, у 19 років можу потрапити до в’язниці. Життя вислизало з моїх рук… Та цього разу я відбувся домашнім арештом. Повертаючись додому, зустрів тата. Той сказав, що не знає, чи мама ще жива, бо щойно після інсульту знову перенервувалася через мене…
Та я досі не хотів вчитися на помилках. Мені бракувало покори, я був повністю поневолений і лише чудо могло змінити моє життя.
На Андрія, будучи п’яним, я зламав ногу. Вийшов із лікарні в гіпсі і на милицях і відразу ж пішов у бар. Отримав тримісячну лікарняну відпустку, під час якої часто і багато пив. Одного ранку мати розповіла мені, що друзі принесли мене вночі п’яним і злим. Якби не зламана нога, я б мабуть убив власного батька…
Нарешті сталося те, що назавжди змінило моє життя. У безсонну ніч, повну каяття і пригніченості, я лежав зі зламаною ногою, діареєю, м’язовими судомами і вже не бачив порятунку. Тоді сестра дала мені прочитати «Любіть одне одного!». Я розсміявся, але все одно не міг спати, тому почав гортати журнал. Знайшов у ньому свідчення людей, які зустріли Бога, і подумав, що у них гарне життя. Відкрив сторінку із зображенням Милосердного Ісуса і підписом «Ісусе, я довіряю Тобі!» і почав читати статтю “Божа розмова з грішною душею”. Перше речення ― «Не бійся, грішна душе, свого Спасителя, я перший наближаюся до тебе, бо знаю, що ти не в змозі сама піднятися до Мене» ― спричинило в мені щось дивовижне, чого і досі не можу пояснити. Я продовжував читати: «Не втікай, дитино, від свого Отця, запрагни ввійти в розмову сам на сам зі своїм милосердним Богом, який сам хоче тобі сказати слова прощення і омити своєю благодаттю. О, як дорога мені твоя душа! Я записав тебе на своїх долонях. І ти залишилася глибокою раною на моєму серці». Це було адресовано безпосередньо мені, так наче вся ця розмова відбувалася тут і зараз. Слова, які я читав, торкалися мене глибоко. Я відчував дивовижний спокій і блаженство. Щось перемінилося в мені, я почав плакати. Плакав і не міг зупинитися. Слова, які промовляла душа, були моїми словами: «Господи, чую голос Твій, який мене кличе, щоби повернулася з грішної дороги, але не маю ні сміливості, ні сили». На це Ісус відповів: «Я ― твоя сила, Я дам тобі силу до боротьби». Я був безсилий, не вмів жити, і ось Всемогутній Ісус каже мені, що Він є джерелом моєї сили… Душа говорить: «Господи, пізнаю Твою святість і боюся Тебе». Ісус відповідає: «Чого ти боїшся, дитино моя, Бога милосердя? Моя святість не заважає Мені бути до тебе милосердним. Подивись, душе, Я для тебе встановив престол милосердя на землі, а цим троном є дарохранильниця, і з цього престолу милосердя прагну приходити до твого серця. Подивись, я не оточив себе охороною, маєш доступ до Мене в кожній хвилині, у будь-який час дня хочу розмовляти з тобою і прагну вділяти тобі благодатей». На ці слова я сказав, читаючи: «Господи, боюся, чи пробачиш мені так багато гріхів, тривогою наповнює мене моя ницість». І відповів мені Ісус: «Моє милосердя є більшим від твоєї убогості й убогості усього світу. Хто виміряв Мою доброту? Заради тебе Я зійшов з неба на землю, заради тебе дозволив прибити Себе до хреста, заради тебе дав пробити списом Своє серце, щоби відкрити тобі джерело милосердя». Я не сумнівався, що говорив зі мною мій Господь, сповнений любові і милосердя. Я відчував це всім своїм єством, від голови до ніг. Бог схилявся над моєю бідністю, щоби вивести мене з темряви. Цієї миті хтось начебто ввімкнув у мені світло. Не вагаючись, визнаю, що це був найважливіший момент у моєму житті. Після цього стану ейфорії та блаженства мені спало на думку, що моя душа потребує очищення. Я запрагнув якомога швидше приступити до таїнства примирення.
Починаючи з цієї миті нічого вже не було таким самим. Я отримав надію, повірив, що не все ще втрачено, що моє життя має мету і взагалі не повинне бути таким, як раніше. У мене була підтримка, про яку не міг навіть і мріяти ― Всемогутній Бог. Я приходив на сповідь із картками, на яких записував свої гріхи, щоб Бог міг очищати моє серце. Пізніше дізнався, що слова, які я прочитав, походять із Щоденника св. Фаустини, яку обрав Бог, щоб об’явити для світу Своє милосердя. Те, що сталося зі мною тоді, викликали слова самого Ісуса.
Після цієї зустрічі з милосердним Богом моє життя змінилося. Господь відкрив мені очі і пробудив мою совість, тож регулярна сповідь, молитва та приймання Тіла Ісуса у Святому Причасті стали для мене фундаментом життя. Що стосується моєї алкогольної залежності, то я з нею боровся ще деякий час, аж поки не познайомився з людьми, які допомогли мені. Це був період інтенсивної роботи над собою, відбудовування почуття цінності та впорядкування стосунків з іншими людьми. Через декілька років я одружився, з нареченою ми пробули в чистоті до шлюбу. Ще до весілля увійшли до неокатехуменальної спільноти, а через рік після весілля народили дочку. Ми бачимо величезний вплив Бога на наше життя. Йому завдячуємо баченням власної гріховності та Його великої любові до нас.
Слава Богу!
Бартош
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!





