Плоди чистоти

Ми вирішили не жити разом до весілля, тому що я знала, що це може тільки зіпсувати наші стосунки.

Мене звати Моніка. Я щаслива дружина Давида та мама Вероніки, Рафалка і третього, дитятка, яке росте прямо під моїм серцем. Протягом двох років ми викладаємо ППС (природне планування сім’ї) разом з чоловіком, виконуючи служіння в Лізі Подружжя Подружжю (ЛПП).

Прекрасний час познайомитись один з одним

Перш ніж я зустріла свого чоловіка, я пережила навернення і звільнилася від мастурбації. Раніше, під впливом різних пустих молодіжних журналів (таких, як „Браво”, „Попкорн” тощо) і оточення, в якому я жила, я все більше переконувалася, що секс до шлюбу і контрацепція є чимось природним. Я не думала глибоко про те, до чого це може призвести, і що це можна чинити інакше. Все змінилося, коли поїхала на реколекції. Тоді я почала думати про наслідки певної поведінки.

Я познайомився з людьми, які жили цінностями, і я сама захотіла так жити.

У той час у моєму житті з’явився хлопець. Ми побачились з Давідом вперше близько 13 років тому на його випускному вечорі, на якому моя кузинка влаштувала нам зустріч на  “темну”. Несподівано, „випадково” ми знайшли один в одному любов усього життя. Після спільної розваги, ми почали зустрічатися і незабаром стали парочкою. Це був прекрасний час познайомитися один з одним. Давид був моїм першим хлопцем, і я була його першою дівчиною. Разом ми насолоджувалися новими враженнями, навіть найменшими, наприклад, триматись за руки, обійматись та романтичні побачення. У певний момент, однак, настав час для серйозної розмови про чистоту. Я сказала, що хочу почекати з сексом до весілля, а в шлюбі використовувати природні методи планування сім’ї.

Давид спочатку прийняв це, але коли почав переживати період бунту (щодо віри, церкви та цінностей), переконував мене змінити думку. Проблема зросла. Ми почали віддалятись один від одного; наш зв’язок не розвивався, а швидше відступав назад. Я не могла впоратися  з одержимістю Давида, і він цього не усвідомлював, і він все більше і більше втягувався в неї. Однак, я дуже хотіла бути з цим хлопцем, тому почала боротись за нього, вірячи, що,так як і моя покровителька – Свята Моніка – вимолю його навернення вірою та витривалістю. Я глибоко вірила, що навернення Давида можливе, тому що для Бога немає нічого неможливого і віра перевертає гори. І перевернула.

Це була поступова співпраця Божої благодаті з моїми діями і зростаючою участю Давида. Маленькими кроками я намагалася наблизити мого бувтінка до Бога, тому що я знала, що це також відновить його світ цінностей. Намовляла його йти зі мною на Службу Божу у неділю і свята, щоб приймав таїнства, розмовляв зі знайомими  священиками. Підкидала йому цікаві статті для читання або аудіо для прослуховування, витягала його в паломництва до  Тшебниці (перший пішов з навушниками у вухах і бунтом у серці, а на наступне вже з власного бажання був так заангажований, що іноді я не могла в це повірити. Повільно ті всі зерна почали проростати і приносили плоди.

Переломний момент

Однак, до того, як почався справжній перелом у серці та в системі цінностей Давида, з’явилися моменти, коли я засумнівалася в сенсі подальшої боротьби за нього. У якомусь моменті я навіть вирішила перевірити нашу любов, щоб побачити, чи вона правдива і чи підходить Давид для чоловіка. Я хотіла це зробити ще й тому, і мене це мучило, що ми втягнулись в надмірні пестощі. Тому одного дня я відпустила Давида – звільнила його від будь-яких зобов’язань перед мною, хоча це було дуже боляче і важко для мене. Але я знала, що якщо наша любов є правдивою, то витримає цю кризу, а якщо ні, то принаймні я захищу себе від безвідповідального хлопця, від якого я можу страждати в майбутньому. Коли я була безпорадна, Бог взяв усе в свої руки і почав діяти дуже помітно. Давид повернувся до мене через три дні. Він зізнався, що все обдумав і сказав, що не може уявити життя без мене, що він любить мене і хоче бути зі мною,і знає, що будемо чекати зі співжиттям аж до шлюбу і що вже не будемо повертатись до пестощів. Це було надзвичайно зворушливо для мене. У той момент я відчула  себе по-справжньому любленою і знала, що Давид підходить для того, щоб бути чоловіком.

Таким чином, ми вже були готові подумати про весілля, якого ми не могли дочекатись! Однак ми вирішили не жити разом до весілля, тому що я знала, що це може тільки зіпсувати наші відносини (хоча це було б зручно для Давида, тому що він не повинен був би платити за оренду, і ми б мали більше часу для себе). Давид також зізнався, що це б його лише розлінило, оскільки він не матиме мотивації до шлюбу і працювати над собою. Крім того, завдяки тому, що ми жили окремо, нам обом хотілося шлюбу і жити разом. Це, у свою чергу, призвело до незабутніх і зворушливих заручин.

Час заручин був для нас дуже радісним часом, але також подальшою боротьбою за чистоту, не тільки тілесну, а й духовну. Заручини – це подальша праця над відносинами, тому що в очікуванні з сексом до шлюбу не йдеться тільки про те, щоб не дійшло до співжиття. Потрібно очищати свої думки, щоб можна було добре пізнати один одного на різних рівнях, а не бути засліпленими похотю. Важливим є встановлення меж і праця над собою. Для нас це був час подальшого зростання в чистоті, до тієї міри, що Давид дозрів до думки застосування ППС після шлюбу, яке колись було для нього неприйнятним.

Наш весільний день був найпрекраснішим, найщасливішим днем нашого життя! Це щастя не можна описати. Міцно відчувалась присутність благодатей під час прийняття таїнства, і особлива радість з того, що перемогла справжня любов, що ми зберігали чистоту до шлюбу, незважаючи на великі спокуси з обох сторін (прекрасні плоди цієї перемоги збираємо постійно). Я також відчувала себе незвичайно в білій сукні, яка правдиво символізувала мою чистоту і невинність. Так само як і біла краватка Давида. Ми були справжнім даром один для одного і тільки один для одного. День весілля і шлюбу пройшов, як у казці, прекрасній казці серед радості, яку ми могли розділити з нашими близькими.

Чистота винагороджується

Сьогодні, після майже восьмирічного подружнього життя, я можу сказати, що навички, здобуті під час спільної боротьби за цнотливість (до шлюбу і після шлюбу), зробили багато добра в нашому житті – ми відчули себе одним цілим в прямому сенсі цього слова. Коли Давид страждає, я відчуваю це так сильно, якби це я страждала  – і навпаки. Ми спокійніші, щасливіші, впевненіші, краще між собою домовляємось і розуміємо, ми набагато менше сперечаємося ніж до шлюбу, і сварки (які, у всіх трапляються інколи) менш серйозні.

Ми намагаємося, щоб на першому місці в нашому шлюбі ставити Бога і, потім наше подружжя, потім дітей і інших людей. Це дає чистоту і прозорість відносин. Бог дуже нам допомагає, особливо в кризових ситуаціях. Коли, наприклад, ми сперечаємося і ображаємося, але коли бачу, що Давид стоїть на колінах і молиться, моє серце розм’якшується і сама стаю на коліна до молитви (або навпаки). Завдяки цьому ми швидко доходимо згоди і здатні спокійно вирішувати проблеми, іти на прийняті компроміси з кожної сторони або іноді поступатися. Рішення приходять завдяки тому, що ми запрошуємо до нашого життя Бога.

Там, де ми не вміємо знайти вихід і порозуміння, там знаємо, що Він напевно зробить щось, щоб було добре. І Він це робить.

Також чудово, що у нас не було інших сексуальних партнерів з Давидом, що ми не порівнюємо себе з іншими, що ми можемо будувати наш інтимний зв’язок і вчитися один від одного і черпати радість з чистої близькості. Завдяки цьому ми більше довіряємо один одному, не так хворобливо ревнуємо (тому що трохи ревнощів необхідно , але хворобливі ревнощі можуть зруйнувати відносини), і ми відчуваємо себе особливими, унікальними і найкращими один для одного.

Ми є доказом того, що очікування один на одного до шлюбу несамовито розвиває як чоловіка, так і жінку, це дозволяє емоційно і духовно рости! Завдяки цьому можна уникнути непотрібних життєвих дилем, які можуть принести з собою розпусне життя (незапланована вагітність, аборти, зради і т.д.). Завдяки очікуванню, ви можете виявити справжню любов і досвідчити почуття самореалізації в житті.

Моніка та Давид Білоуссі з Вроцлава