Chiquitunga ― історія кохання

«Маю перед очима образ, як на ходу сідає на велосипед і мчить до лікарні, щоб допомагати хворим, і з усмішкою вітає людей, які проходять повз неї. Була як магніт, яка своїм добром притягувала кожного» ― пригадує Марію її подруга зі шкільної парти.

Перша блаженна з Парагваю, Марія Фелісія Гуджіарі народилася 12 січня 1925 року, найстарша із семи дітей Рамона Гуджіарі та Армінди Ечеверрії. Вона зростала в аристократичній родині (її дядько був президентом Республіки Парагвай). Делікатна і тендітна, через що її батько ласкаво називав Chiquitunga (малою дівчинкою), вона змалечку дивувала всіх своєю любов’ю до Ісуса, присутнього в іншій людині.

Якось Марія Фелісія поверталася з дитячого садка. Надворі було дуже холодно. Chiquitunga віддала свій светр, подарунок батька, бідній дівчинці, яку зустріла на вулиці. «Мені не холодно» ― відповіла незадоволеним батькам, розтираючи змерзлі долоні…

Ставати кращою

День Першого Святого Причастя назавжди залишився в серці Марії Фелісії як мить першого міцного поєднання з Богом. Відтоді дівчинка вирішила «жити так, щоби з кожним днем ставати кращою».

З часом Ісус став її найближчим другом. Щоранку Chiquitunga прокидалася рано-вранці, щоби відвідати Святу Месу перед школою і прийняти Його у Святому Причасті. Перед виходом з дому вона залишала сліди сніданку: брудну чашку від кави і крихти печива на тарілці. Дівчинка робила це для того, щоби заспокоїти батьків, які хвилювалися про те, що вона дотримується суворого євхаристійного посту. Chiquitunga щодня адорувала Ісуса в Пресвятих Дарах, часто брала із собою друзів. Саме із зустрічей з Ісусом дівчинка черпала силу і любов. У церкві, перебуваючи в обіймах Божої любові, навчилася розпізнавати Його в обличчях хворих, покинутих, ув’язнених, котрим служила всіма силами, з повною радістю, характерною для свого віку.

«T2OS ― Віддаю Тобі все»

У 1941 році, коли дівчині виповнилося 17 років, Марія Фелісія познайомилася з Католицькою Акцією, а через рік повністю присвятила себе апостольству. В той час у духовних записках вона сформулювала гасло, яке від тієї миті завжди її супроводжувало, у формулі «T2OS» (з іспанської: «Todo te ofrezco, Señor»): «Віддаю Тобі все, Господи! Все, що є в мені».

Люди пригадують: «Усміх на обличчі, бездоганно білий фартух і косички, зав’язані блакитними бантиками. Вона мала постать співчутливого ангела, який шукав розбиті душі, втомлені тіла, щоби дати їм дар людської дружби, тепло серця, яке любить».

«Маю перед очима образ, як на ходу сідає на велосипед і мчить до лікарні, щоб допомагати хворим, і з усмішкою вітає людей, які проходять повз неї. Була як магніт, який своїм добром притягував кожного» ― пригадує її подруга зі шкільної парти.

«Бездоганний білий фартух», в який Chiquitunga одягалася щодня, починаючи з дня свого Першого Святого Причастя, мав для неї особливе значення: був символом чистоти серця. Дівчина також відчула, що це вбрання дає їй більш натуральний, природній контакт з хворими, аніж якби вона носила свої аристократичні сукні.

Особлива дружба

Під час однієї з зустрічей Католицької Акції Chiquitunga зустріла молодого студента-медика. Анхель Сауа швидко став вірним товаришем в її апостольському служінні. Завдяки його присутності дівчина могла дійти до тих частин міста, до яких раніше не могла дістатися сама. Спільні подорожі молодих знайшли схвалення у батька дівчинки, який тішився, що дочка знайшла хорошого кандидата на чоловіка. Сауа пригадує ті моменти: «Таким чином, крок за кроком, між нами народилася «особлива дружба», повністю віддана Католицькій Акції, яка охоплює не лише участь мирян в ієрархічному апостольстві Церкви, але жертву нашого життя для служіння Христу, втіленому в кожній людині, особливо в бідних та смиренних… І коли пари нормальних молодих людей нашого віку проводять недільний день в кінотеатрі чи в інших місцях, ми витрачаємо його, допомагаючи хворим, бідним сім’ям… Я, як молодий студент-медик, майже вже лікар, і вона, як вчителька, в цих умовах ― медсестра».

Що хоче сказати мені Ісус?

З часом Chiquitunga відчула, що їхня глибока дружба перетворюється на кохання. Запитала тоді свого духівника: «Що Ісус хоче сказати мені через цю любов, яку не шукала, а яку Він сам в мені пробудив? Чи могло би це бути покликанням до подружжя на взірець батьків Малої Терезки?». Вона розкрила свої сумніви в листі до сповідника і отримала зелене світло: «Те, що ти могла б відмовитись від цієї любові, очевидно, але нащо? Якщо маєш Ідеал, який починаєш із відповідальністю реалізовувати, можеш принести цю жертву… Однак, чи не здається тобі, що між вами двома можуть народитися найвищі речі? Яке ж чудове подружжя апостолів Католицької Акції могло б бути!»

І ось, коли серце Марії Фелісії хотіло вже віддатися назавжди, Сауа розкрив їй свою найпотаємнішу мрію: вона чує від нього, що Ісус кличе його піти за Ним і стати священником.

Я закохана…

Безперечно, для Chiquitungі це було випробуванням кохання на емоційному і духовному рівнях. Та однієї ночі все прояснилося. Розкрився Ідеал, що допоміг дівчині духовно рости і любити. Chiquitunga зрозуміла, що Бог просить її виразити любов до Анхели в молитовній підтримці, аби її коханий став святим священником. Вона відчула відповідальність не тільки за своє «так», але і за «так» того, кого любила. Хотіла, щоби Божий план стався у його житті, і пообіцяла хлопцеві: «Буду за тебе вдень і вночі молитися і жертвувати своє життя, щоб ти міг бути, якщо бажає цього Бог, святим священником».

У своєму щоденнику Chiquitunga пише: «Досягла того, про що колись мріяла: як прекрасно було б бути закоханою, відмовитись від цієї любові і разом з ним пожертвувати Її Ісусу заради Ідеалу. […] Я закохана в Сауа, але ще більше я закохана в Ісуса».

«Наші відносини були перемінені у справжню містичну любов» ― згадує згодом Сауа. «Одного разу ми пішли здати кров на операцію для хворого на рак. Chiquitunga залишила записку, в якій написала, що наша кров, яка мала змішатися у жилах сина, змішалася в серці нужденного чоловіка. […] Наші стосунки були прекрасними і будували нас. Ми по-справжньому любили одне одного, але в той же час, кожен із нас більше любив Ісуса. Ми не могли одружитися, це було б просто несправедливо».

Аби лише виконувала Твою волю

Наступні кроки вимагають від Chiquitungі героїчної любові: вони планують виїзд Сауа до Іспанії, де хлопець міг би після закінчення медичного навчання, проти волі свого батька, таємно вступити до семінарії. Дівчині доводиться спростувати розчарування, які, дізнавшись про їхню розлуку, переживає її родина. Після від’їзду Сауа Chiquitungа з ніжністю товаришує із батьком хлопця, який був готовий зректися сина. Нарешті дівчина знову віч-на-віч зустрічається з питанням: де могла б реалізувати своє «Віддаю Тобі все»?

У ці хвилини звертається до Марії: «Хочу лише належати тобі, Мамо, щоб Ти ― взявши мене за руку, як малу дитину ― привела до Нього, єдиної Любові мого серця». І довіряє себе, обіцяючи, що хоче шукати лише того і виконувати лише те, що Він для неї відвічно передбачив: «Господи, в цьому новому етапі свого життя повністю складаю жертву на Твою службу і славу, дозволь, щоб виконувала лише Твою волю».

Chiquitunga продовжує служити в апостольстві. Одного разу, йдучи до лікарні (подолавши деяке своє знеохочення), зустрічає сестру Терезу Марґеріту, яка з цього моменту поруч із духовним керівником товаришує з нею. На горизонті з туману з’являється світло: кармель…

Так, Отче

Однак внутрішня боротьба Chiquitungі не закінчується; більше того ― здається, на цьому етапі вона ще й посилюється. Кому служило це людське почуття, яким обдаровувала Сауа? Чи це наблизило її до Бога? Чи цими відносинами не образила Ісусової любові? Приходять перші листи з семінарії, в яких хлопець описує свої труднощі і боротьбу, бурхливу реакцію батька на звістку про його вступ до семінарії. А якщо Сауа повернеться? …

У серці дівчини кружляють ці й інші сумніви, які вона намагається жертвувати в намірах, щоб полегшити боротьбу свого духовного брата. І ще сильніше вона підтримує його, нагадуючи, що він не самотній у цій боротьбі, що є багато душ (вона одна), які підтримують його цілим своїм життям, невтомно і без відпочинку, приносячи тисячі малих жертв, аби він міг витривало йти дорогою свого покликання.

Саму себе, в усій повноті, довіряє в руки Бога Отця: «Хочу в усьому і завжди повторювати: Так, Отче… Вчини, щоб моя мала воля була згідною з Твоєю Святою. […] Допоможи мені, мій Ісусе, з радістю прийняти Твою волю, […] в мирі свого серця впоратися з усіма випробуваннями, дай бути терпеливою на Твоє мовчання… Чого бажаєш від мене, Господи?»

Сама не можу!

Трохи пізніше, під час реколекцій, Chiquitunga чітко відчуває, що Господь просить її залишити все і, як грішниця, відкрити свою пляшечку з ароматними оліями для Вчителя. Сісти біля Його ніг, як Марія, і промовляючи своє незворотне «так», дозволити почати в собі, як в утробі Марії, Слово Боже, щоби стало Ісусом, по-новому присутнім в її консекрованому житті, з певністю, що Марія навчить її доглядати і любити Його; любити Його також у серці найтемнішої ночі, коли Ісус «спить».

2 лютого 1955 року Chiquitunga повністю посвячується Богові як боса кармелітка. Після вступу до монастиря Ісус не звільняє її від духовних випробувань. Він очікує від неї ще глибшої, чистішої, виняткової, без останку ― любові. Моменти внутрішньої боротьби, випробувань і сумнівів стають унікальною можливістю, щоб виразити Ісусу цю любов.

Молода монахиня зіштовхнулася з рішучим супротивом батька щодо вступу до клаузури, а також із питаннями: «Чи це був вдалий вибір? Чи можливо, що Бог хоче, щоб я жила закрита в кармелі, коли весь світ чекає на євангелізацію?». Усвідомлюючи свою ницість і спираючись на вірність Єдиному Нареченому, прикликала із глибини душі Його милосердя: «Допоможи мені, Ісусе! Мій Ісусе, віддаюся Тобі; я Твоя і належу Тобі. Подивись на мої слабкості, моє боягузтво, мої страхи і нещастя. Сама не можу! Ісусе, в Твої руки довіряю своє покликання».

Мушу лише любити

Одного разу мати настоятельниця, побачивши духовні страждання Chiquitungі, говорить їй: «Сестро, ти не маєш миру ― і це знак того, що це не твоє покликання. Повернись у світ, щоб працювати для Царства Божого». Сестра Марія Фелісія смиренно приймає цю пораду і готується піти; знімає одяг постулату і бере свою валізку. Разом вони прямують до дверей. Незадовго до того, як вона їх відкриє, кидається в обійми сестри, зізнаючись: «Мати… ні… Хочу померти в кармелі!». На що настоятельниця відповідає: «Слухай, дочко, повертаємось»…

Chiquitungа ототожнює себе з блудним сином і вирішує залишитися вдома в обіймах Отця. Вона відчуває, що слова з Євангелії від Луки (15:21-23) стосуються її: коли батько наказав своїм слугам одягнути розкаяного сина в «дорогоцінний одяг», що був для неї святими традиціями кармелю. Марія Фелісія розуміє, що немає вже іншої праці, ніж тієї, щоб любити. «Мушу лише дбати про те, щоб моя любов була повністю зосередженою на Ньому».

Те, чого хоче Бог і коли хоче

14 серпня Марія Фелісія складає обіти і бере ім’я Марії Фелісії від Ісуса в Пресвятих Дарах. І ось після перших обітів, хоч навколо бушує шторм, Ісус заспокоює її серце і дозволяє досвідчити «перші чудеса» ― її батько, який до цього часу був проти, за день до її обітів просить про благодать таїнства примирення.

Chiquitunga є великим даром для всієї спільноти; своїм почуттям гумору приносить Божу радість, а завдяки своїй постійній, конкретній любові до кожного, коли щось потрібно, стає для інших відображенням Божої любові. Готуючись до вічних обітів, вона стикається з останнім випробуванням: 9 січня 1959 року Марія Фелісія потрапляє до лікарні Червоного Хреста. Діагноз ― інфекційний гепатит. Хворобу, що залишиться з нею назавжди, переживає з великою терпеливістю і смиренністю. В цей період вона пише: «Хотіла наповнитися Його любов’ю і жити лише для Нього. Хочу виконати Його волю. Не хочу нічого іншого. […] Отче, ради Твоєї слави, прийми повне віддання моєї сутності в єдності з досконалою жертвою Твого Божественного Сина. В Ньому, через Нього і з Ним я живу, люблю, вірю, страждаю і вмираю. Обери моє серце як місце Твого вічного дому». Chiquitunga народжується для неба 28 квітня 1959 року. 23 червня 2018 року Марія Фелісія від Ісуса в Пресвятих Дарах проголошена блаженною.

Фантазія кохання

Посмішка і доброзичливість, які перемінюють незнайомців на друзів; готовність віддати одного светра з тих, що маєш у шафі; товаришування іншому в тому, що він переживає ― у його сумнівах та радощах… Мовчазна присутність поруч з тим, хто страждає, витривалість у труднощах… Це лише частина дрібних-великих жестів любові, на які нам вказує Chiquitunga. Вони були плодом її витривалої ​​молитви, адорації і міцного єднання з Ісусом у таїнствах покаяння та Євхаристії. Тому ті, кого вона зустрічала, могли відчути себе в обіймах Божої любові. Ми також можемо «поділитися Божою любов’ю» з тими, хто поруч, якщо ― занурившись у Божу любов ― ми будемо якнайчастіше приймати чистим серцем Ісуса в Євхаристії та перебувати перед Ним, присутнім у Пресвятих Дарах. Тоді наша любов до Ісуса виражатиметься в любові до братів, а любов до братів буде нашою мірою любові до Ісуса. Допомогою для нас можуть бути слова Ісуса, які записала А. Ленчевська: любов «є плодом молитви. Яка молитва ― таке життя: стан твоєї душі і тіла, а також твої вчинки ― їхня придатність для будування Божого царства в людських душах, для спасіння тих, хто вмирає у своїх гріхах. Усе, що чиниш своїм серцем, розумом чи руками ― щоби мало сенс та цінність ― повинно починатися з молитви і закінчуватися молитвою, і тривати в ній […]. Молитва ― це єдність зі Мною. Я початок і кінець усього, що існує: Альфа і Омега. Ви не можете нічого зробити без Мене ― нічого, що має позитивне значення. Багато людей гине, світ занурений у темряву, тому що бракує молитви, немає єдності зі Мною. Зусилля, робота, енергія ― дуже багато людей, рясно обдарованих Моїми дарами, творять поганий плід, отруєний пеклом, яке завжди там, де до Мене не звертаються в довірливій та щирій молитві. Де бракує опори, яка є в Моїй мудрості і волі. Скільки молитви, стільки любові, мудрості та миру у твоєму серці. Скільки отримала від мене під час молитви, стільки можеш дати ― того, що варто давати ― іншій людині».

Покрокове розпізнавання

Нарешті, є ще одна характерна особливість Chiquitungi: її «так» навіть у ситуаціях, коли Божа воля не зрозуміла. «Так» реалізується поетапно, наполегливо, як відповідь на величезну Божу любов, як доказ любові до Ісуса. Прагнення розпізнати Божу волю в будь-якій ситуації…

Ми теж можемо відповісти Ісусу «так» на Його дивовижний план любові. Це «так», покладене в руки Марії, дозволить нам будувати новий, кращий світ, сповнений любові. Chiquitunga розкриває нам секрет: вистачить черпати з єдиного джерела любові ― Ісуса, присутнього в Євхаристії, та Його любов’ю любити ближнього!

Блаженна Марія Фелісія наповнювалася любов’ю у щоденній Євхаристії та адоруючи Пресвяті Дари. Своїм прикладом заохочує нас і сьогодні, якщо тільки можливо, щодня з чистим серцем приймати Ісуса в Євхаристії та перебувати в обіймах Його любові, адоруючи Його в Пресвятих Дарах.