Я була ворожкою

Я – майже 60-річна жінка, матір дорослого сина і дорослої доньки, бабуся двох онуків. Ворожінням, езотерикою, магічними обрядами займалася упродовж багатьох років. Ворожбитство дає враження переваги над подіями, людьми, погодою і нібито дозволяє передбачати нещастя та уникати їх. Доходить до такої залежності, що ворожка не переступає свого порогу, не витягнувши спершу карту.

Траплялося, наприклад, що дочка телефонувала мені, кажучи: „Знаєш, мамо, я сьогодні не прийду додому вчасно, бо зайду до знайомих на каву”. Я тоді витягала карти і передзвонювала до неї, кажучи: „Краще не йди, бо там станеться нещастя або буде щось недобре”. Маятник носила при собі постійно, бо мені здавалося, що коли він буде зі мною міцно зв’язаний, то стане приязнішим до мене і охоче відповідатиме на мої запитання. Одного дня я взяла іншу сумку і не переклала туди маятника. Коли побачила, що його там немає, в мене запаморочилась голова, і я почулася страшенно розгубленою. Усвідомила, що без маятника я вже не можу нормально почуватися, немовби той хворий-сердечник, який не може виходити з дому без ліків.

Сьогодні я знаю, що не на всі запитання ми знаємо відповіді, й потрібно погодитися з тим, що людина є тільки людиною. Але тоді я так не вважала. Мені видавалося, що я своїм умінням, наприклад, допоможу тим, хто нездатен створити сім’ю попри свою вроду та освіту. Здавалося б, що немає причини, через яку вони залишаються самотніми! Ці люди доходять висновку, що молитва їм не допомагає, отож звертаються до нумеролога або вбачають прокляття і вдаються до „мирського екзорциста”. Ворожка їм каже: „Карта на шлюб перевернута” – що означає, нібито ця людина не матиме подружнього зв’язку. І що тепер робити? І ворожка далі розкладає карти, а наступна карта каже, що ця людина повинна кудись виїхати, а потім ще одна карта підказує, що треба поїхати до якоїсь тітки. Ворожка радить, аби з цією тіткою поспілкуватися, а потім знову приїхати на ворожіння. Часто ворожки одна одну знають, отож одна до іншої телефонує: „Знаєш, маю таку клієнтку, що не може вийти заміж, може, ти б зробила її нумерологічний портрет?”, абощо.

Не раз ворожки також відправляють певні ритуали і дають інструкції своїм клієнтам, яким чином ті мають відновлювати їх удома. А як же дорого ці ритуали коштують! Скільки грошей люди віддають за свічки, маятники чи різноманітні продукти! Люди не раз усе це купують за ціну великих зречень. Загалом, відправляються також спеціальні „ритуали на гроші”, але користі з них незрівнянно менше, ніж різних витрат і неприємностей, які настають. Аби це все відігнати, проводяться наступні ритуали, і це зло тільки посилюється. За деякий час така людина повертається до ворожки… і історія повторюється.

Я не сприймала ворожіння за гріх, за невірність Богові, бо, власне кажучи, не мала ніяких основ віри, хоч завжди знала, що Бог є, і молилася до Нього. Я вважала, що на першому місці у моєму житті стоїть Бог, а на другому – карти. Гадала, що не грішу, бо спершу молилася, а потім уже сідала за карти. Однак дочка якось дійшла висновку, що мої заняття ворожбитством погано впливають на її самопочуття, і навіть побачила в цьому загрозу для своєї дитини, яку саме тоді носила під серцем. Я дуже любила свою доньку і вже тоді любила свого внука; дуже хотіла стати бабусею, отож не вагаючись відклала усе це. Вирішила взяти „відпустку від ворожіння”. Тобто не збиралася полишити його назавжди, але принаймні на якийсь час. Серед ворожок панує таке переконання, що не можна залишити карти, наприклад, на тиждень, і потім до них повернутися; потрібно з ними мати щоденний контакт, хоча б торкнутися їх.

Коли дочка повернулася з пологового будинку, народивши дитину, вона почувалася не найкраще. Водночас почалися клопоти зі здоров’ям у немовляти, яке за кілька тижнів потрапило до лікарні з тяжким запаленням бронхів.

Я була тоді так сильно заклопотана, що мені бракувало часу на те, щоби займатися картами. Коли внукові було вже дев’ять місяців, сама донька потрапила до лікарні на операцію. Тоді я дійшла висновку, що ні карти, ані маятник мені, власне кажучи, непотрібні, що займатися ними – це величезна втрата часу. Несподівано в мене знайшлося багато часу для дому, для телефонних розмов із сином тощо. До мене дійшло, що всі ті вісті, які я отримувала від карт, – а минуло вже близько року, – не збулися. Я навіть усвідомила, що якби сама керувалася тими вказівками, то моє життя не було б через те ані краще, ані багатше. Наприклад, раніше я постійно виконувала в хаті ритуали для очищення від злих енергій. І коли перестала це робити, виявилося, що нічого поганого не сталося.

Пам’ятаю, що коли я вперше висповідалася, то після мого повернення додому вода стала сама литися з крану, самостійно включалися електроприлади, ламалися меблі. А насамперед мене щось уночі мучило – аби я не спала. Бувало, почувалася такою змученою і змордованою, що ніч узагалі не давала мені відпочинку. В мене були страшні сни, потворні кошмари. Я відчувала чиюсь присутність у домі: були шурхотіння, стуки, тіні, які рухалися. На щастя, я не бачила таких гидот, що їх не раз бачили інші, які, наприклад, займалися чарами. Такі люди дуже часто переживають різноманітні муки й переслідування, що спонукає їх знову звертатися до чарівництва і щоразу більше ставати залежними. Коли мене мучило саму, то це – як я гадала – було через те, що я „не дотрималася принципів безпеки праці”, як це говориться серед ворожок. Тобто що я сама недостатньо захистилася за допомогою солі, свічки чи крейди, або не виконала потрібного ритуалу. Цікаво, що це все діялося власне після моєї сповіді, коли я вперше визнала, що займаюся ворожінням і магічними ритуалами.

Тепер, через кілька років, я думаю, що Господь Бог хотів мені показати, з ким я насправді зв’язалася, бо на думку езотериків – то лише духи-опікуни, добрі духи, ангели. Є навіть такі „ангельські” карти, на яких ворожать. Якщо хтось із ворожбитів, езотериків, магів і т.д. сміявся би з того, що я кажу, то найкраще нехай би сам перевірив на собі у такий саме спосіб: нехай іде висповідається (але щиро), доки він ще на цьому світі. Бо якби я не висповідалася і з цим померла, то всілякі описи пекельних мук – так думаю – є нічим порівняно зі справжніми стражданнями. Пекло, як я це відчуваю, не є питанням місця, – це стан духа, стан жахливої темряви. Я цю темряву переживала.

Якщо трапиться якесь паскудне, жорстоке зґвалтування, то кожна людина знає, що для жертви насильства це страшне переживання. Над такою людиною ми вболіваємо, стараємося, як лиш можемо, знайти злочинця, прагнемо для нього якоїсь великої кари, бо те, що він зробив, – жахливе й відразливе. Але ж демони саме таке й роблять! Я пережила і зрозуміла це після першої сповіді, коли злі духи не давали мені спокою по ночах. Я була бита, мені викручувало щоки. Що з того, що вони не мають тіла: коли вони б’ють, це справжній біль. Демон б’є, копає, штурхає, не дозволяє молитися. Це справжня духовна битва за те, щоб не знеохотитися, не перестати молитися.

У такі хвилини дуже потрібна допомога священика, який усе це розуміє і надасть допомогу. Я багато за що вдячна одному літньому священикові, який мене уперше висповідав і під час подальших розмов пояснив мені, чому ворожбитство, карти, магія і подібні їм справи не подобаються Богові. Цей священик зумів вселити в мене впевненість, що Бог не дозволить мене скривдити. І це справді дало мені сили пережити всі ті муки, фізичні і психічні. Я знаю, що через того священика Бог дав мені шанс вийти зі зла, яке я до того чинила всім людям через свою маловірність і несвідомість, що насправді це речі гріховні й страшенно небезпечні.

Коли я вийшла після першої сповіді, то вперше в житті усвідомила, що була, може, одержима, але не поневолена. Подальші сповіді приносили мені почуття немовби нового повернення до життя, до самої себе; поверталося також і моє здоров’я. З дому я усувала все, що було пов’язане з ворожінням і чарами: амулети, різноманітні предмети, адреси й телефони моїх колег-ворожок. Коли донька прийшла до мене, я попросила її, щоби разом з іншими подібними предметами вона винесла на смітник і картки зі старими номерами телефонів. Зрозуміла тоді, що цим очищенням свого життя і поверненням до Бога я не можу обтяжувати нікого іншого, крім священика. Бо це немовби давало демонам право атакувати цих осіб. Під час багаторазового прибирання помешкання я помітила, що всі ці предмети ховаються, немовби зникають з очей, аби їх не помітили; вони просто за будь-яку ціну тримаються дому, аби й надалі бути якимось передавачем зла. Деякі речі я спалювала, а інші запаковувала, молячись, щоб їх ніхто не знайшов.

Гороскопи, маятник, карти чи узагалі ворожіння пробуджує щораз більше прагнення, аби здобувати щораз більше знань та вмінь, спонукає записуватися на чергові курси, укладати цікаві знайомства в колах езотериків, ворожок, шаманів. Така людина вважає, що вона розвивається на шляху свого духовного просвітлення, не усвідомлюючи, що злий дух її щоразу більше обдурює. Я б сказала так: людина, яка займається подібними речами, стає немовби гучномовцем для злого духа, який, однак, сам не проявляється. При цьому говориться – і клієнти у це вірять, – що це відомості, які приходять від добрих духів. Люди-маловіри якось там вірять у Бога, визнають Церкву (або й ні) і вважають, що ці духи не становлять для них реальної загрози, що вони не злі, і ворожіння безпечне. Прагнення знати майбутнє або розв’язати якусь проблему в них таке велике, що інколи вони кажуть: „А нехай це будуть навіть сатанинські карти, аби лиш справа вирішилася!” Не раз ворожка скаже: „Буде так, як Бог хоче”, або порадить своєму клієнтові молитися до того чи того святого. Але її слова нічого доброго не означають, бо Бога сюди просто вплутують у те зле, що не має з Ним нічого спільного.

Скажу щиро: я дуже боюся, що зі мною буде, як я помру. Не сам факт смерті мене страхає, а те, що буде потім. Боюся, що ті муки, яких я зазнаю зараз у спокутуванні, триватимуть і після моєї смерті. Вся моя надія на те, що я встигла з усього цього висповідатися і жалкую всім серцем за свої гріховні справи.

Я знала одну жінку, про яку відомо, що вона займалася магією. Я не можу за неї молитися. Усвідомлення того, що вона не висповідалася перед смертю, є для мене чимось страшним. На підставі того, що я сама пережила і що ще переживаю, я уявляю – хоча й не знаю цього, бо це знає лише сам Бог, – що вона переживає страхітливі муки. Сподіваюся, Бог мені все це пробачив, бо карти, ворожіння, чари – дійсно не є дорогою до Бога, до спасіння чи якогось там „просвітлення”.

На світі є такі кривди, які неможливо до кінця забути, навіть якщо їх вибачили. Я думаю так: якби Бог не любив мене так сильно, як я знаю, що Він мене любить, – то це були б гріхи, які неможливо простити. Моє нинішнє терзання порівняно з тим, що було в перші дні після сповіді, вже не таке велике. Сподіваюся, що я вже багато відпокутувала на цій землі. Розраховую також на те, що через цю розповідь, яка для мене є свого роду сповіддю, хоч іще одна людина полишить езотерику й піде до сповіді. Якби я не займалася ворожбитством, то не була б бита, мучена, штовхана зараз, не переживала би внутрішніх страждань. Велика допомога моєї доньки, яка чатувала біля мене вночі, щоб я виспалася, – приносила небагато втіхи, бо мене й так мучили духи і кошмари, так що той сон був небагато чого вартий ще й додавалося почуття вини перед донею.

За співпрацю з духами потрібно відстраждати своє, і ніхто тебе в цьому стражданні не виручить. Моя знайома якось порадила одним людям закласти відбивачі злих енергій у домі та здійснити ритуали очищення. Незабаром у тому домі сталося два самогубства. Знайома злякалася цього й перестала ворожити і займатися „зціленням руками”. На її долонях тоді виникли страшні рани, через які вона жахливо страждала.

Якщо йдеться про мене, то я послуговувалася маятником, тримаючи його в правій руці. А як полишила його, то дістала такі болі в цій руці, що схоплювалася серед ночі, вимахувала цієї рукою, масажувала її, аби полегшити страждання. В мене було враження, що хтось вириває мені пальці з суглобів. Зараз ці болі не такі сильні, але інколи ще бувають моменти болю і безвладності. Значно легше, але щось таке я переживала ще за часів мого ворожіння, але в середовищі езотериків говориться, що таке можливе внаслідок надто сильного опромінення енергіями. Тоді радять торкатися рукою батарей, щоб енергія таким чином сходила в землю. Я ж сподіваюсь, що це страждання є моєю покутою і проявом милосердя Бога, Який дозволяє мені відстраждати зараз те, чого я не муситиму відпокутувати по той бік.