4 серпня 1859 року, у віці 63 років, помер Святий Жан Марі Віанней. Упродовж сорока років о. Віанней був настоятелем в маленькому селі Арс в Ліоньській єпархії (Франція). Коли розпочинав там своє священицьке служіння, Арс був невідомою місцевістю, а в останні роки його життя туди приїжджало сотні тисяч людей з цілої Франції та Європи, щоби посповідатися у святого настоятеля і взяти участь у Богослужіннях, які він проводив. Завдяки молитвам о. Віаннея, в Арсі відбувалось багато навернень і зцілень.
Дитинство
Святий настоятель з Арсу Жан Марі народився 8 травня 1786 року в родинному домі, в маленькому селі Дардія (Франція), яке знаходиться в 20 км від великого міста Ліон. Він був четвертою дитиною Матьє і Марі Віаннеїв. Господь щедро поблагословив це подружжя, обдарувавши їх шістьома дітьми. Коли Жану було 5 років, розпочалась французька революція і католицька церква зазнала гонінь. Позамикали всі католицькі школи та церкви, тому священики не могли виконувати своїх обов’язків, їм загрожувала смертна кара. А тих, хто не підпорядковувався наказам влади, вбивали або висилали до Гуяни, де вони помирали від виснаження. Революційна влада впровадила новий календар, в якому зазначила тільки один вихідний на десять днів. Священики мусіли ховатися і таємно, ризикуючи життям, відправляти Святі Меси в приватних домівках, в умовах повної конспірації.
Під час цих переслідувань Жан Віанней з кількарічним запізненням, таємно приступив до першого Святого Причастя, маючи 13 років. За часів революційної влади у французьких школах могли навчати тільки світські вчителі, котрі присягли на вірність владі. А так як таких вчителів було дуже мало, то багато шкіл позакривали. У Жана з’явилася можливість розпочати навчання тільки в 17 років. Криваве переслідування Церкви закінчилося в 1799 році, коли до влади прийшов генерал Наполеон Бонапарт. Священики нарешті могли повернутися до своїх парафій, повідкривати святині і розпочати душпастирську діяльність.
З раннього дитинства Жан практикував глибоке молитовне життя; кожного дня віддавав Богу всього себе, всю свою працю, всі свої сили, думки, почуття, кожний свій крок і відпочинок. А вже як зрілий священик говорив: «О, як це чудово, робити всю цю працю з Божою поміччю!… Якщо працюєш з Богом, то Він твою працю благословляє, а навіть освячує всі твої кроки. Враховано буде все: кожне стримування свого погляду, кожне зречення від якоїсь приємності – все буде записане. Так що, душе моя, кожного ранку повністю віддавайся Господу в жертві».
На дорозі до священства
Жана Марі, з ранньої молодості приваблювала думка про священицьке покликання. Він часто говорив матері: «Якби я став священиком, то стільки душ зміг би привести до Бога!» Але не все було так просто, бо у свої 17 років він так і не отримав початкової освіти і не знав латини. В той час до сусіднього села Екюї прийшов о. Балей, якому єпископ доручив шукати хлопців з покликанням до священства і приготувати їх до семінарії. Саме йому судилося зіграти важливу роль в житті Жана Марі Віаннея. Проте кілька років поспіль батько не давав дозволу Жану Марі розпочати священицькі студії. Проте у глибині душі Матьє розумів, що йому не вдасться відмовити хлопця від його рішення і тому врешті дав згоду, щоб його син приготувався до священства в семінарії о. Балея.
В 1806 році молодий хлопчина розпочав навчання в семінарії в Екюї, проте наука давалася йому нелегко. І справа полягала зовсім не в тому, що Жан не мав здібностей до навчання, просто досі у нього не було жодної змоги вчитися. А так, як не знав граматики рідної, французької мови, то невдовзі зіткнувся з новими труднощами в опануванні латинської мови. Але Жан не здавався, просив просвічення у Святого Духа і з великою наполегливістю багато годин сидів над книгами при світлі лампадки. А з часом, коли побачив, що незважаючи на всі зусилля, все одно нічого не виходить, почав сумніватися у своєму покликанні. До нього підступила спокуса здатися і відступити від обраного шляху та повернутися до рідної домівки. Однак о. Балей переконав Жана, щоб не піддавався спокусам і зреалізував своє прагнення провадити людські душі до спасіння. Жан переборов спокуси і знеохочення, але поступ у навчанні відбувався надто повільно, і щоб випросити у Господа здібність запам’ятовувати навчальний матеріал, Жан вирушив у паломництво до гробу Св. Франциска Реже, який знаходився за 100 км від Екюї. Дістався туди виснажений голодом, але щасливий, що міг представити Богові свої потреби за посередництвом Св. Франциска. Після повернення побачив, що його пам’ять покращилась – він отримав благодать. Ще однією підтримкою для Жана Марі в майбутніх випробуваннях стало таїнство миропомазання, яке отримав 1807 року. А восени 1809 року його забирають до армії. Однак після двох днів важких навчань хлопця відправили до лікарні з тяжкою хворобою, а після лікування він мав знову приєднатися до своєї військової частини. Оскільки Жан був ще дуже слабкий, він їхав екіпажем, проте було дуже холодно, і доки вони дісталися до пункту призначення, він знову серйозно захворів і потрапив до лікарні, на цей раз у Руані. Після виписки знову отримує наказ приєднатися до полку, який відправлявся до Іспанії. В дорозі Жан проходив біля Церкви і вирішив зайти на хвилинку поклонитися Ісусові. Та час мовби зупинився для нього, і він відстав від свого полку. Офіцер після суворої догани дав наказ наздогнати свій полк. Хворий і безсилий, з важким солдатським мішком, Жан Марі далі добирався сам. Змучений дорогою, він сів біля лісу відпочити й тут несподівано з’явився чоловік, дезертир, котрий змилувався над Жаном і відвів його в село Ле Ное, сховане глибоко в лісі. Віанней перебував там одинадцять місяців як вчитель дітей, а в цей час оголосили помилування всім утікачам з військової служби. Тільки тоді Жан зміг вийти зі свого укриття. А його молодший брат, Франциск, добровільно зголосився до війська, щоб замінити брата. У січні 1811 року Жан Марі повернувся додому, щоб продовжувати своє навчання у семінарії. Через кілька тижнів після повернення, помирає мати Жана. Для нього це була тяжка втрата.
В 1812 році отець Балей посилає 26-річного Жана до францисканської семінарії у Вер’єрі студіювати філософію. Навчання там пішло йому краще, ніж він сподівався, дарма що належав до найслабших учнів. Всі свої терпіння приносив у жертву Ісусові під час молитви перед Святими Дарами, а також усього себе присвячував Пресвятій Діві Марії.
Після закінчення філософії, щоправда з дуже низькими оцінками, в 1813 році Жан Марі розпочинає вивчати теологію в семінарії Св. Іринея в Ліоні. Навчання відбувалося латинською мовою і проблемою знову стали недостатні знання. Жан провалив перший іспит, і йому запропонували залишити семінарію. Це було для нього дуже болісно, проте о. Балей не погоджувався з рішенням семінарійної влади, бо був переконаний, що Жан Марі Віанней має покликання і тому, за згодою єпископату, сам розпочав готувати його до священства. Після року інтенсивної науки Жан здав канонічні екзамени в домі о. Балея в Екюї. Екзаменатори були шоковані його ясними і повними відповідями. O. Курбон, коли підписував документи про дозвіл на свячення Жана Марі Віаннея, сказав: «Церква потребує священиків, які вирізняються побожністю». Після багатьох труднощів, 23 червня 1815 року, в ліонській кафедрі Жан Марі Віанней отримав дияконські свячення, а 13 серпня того ж року прийняв таїнство священства. Отець Жан Віанней під час катехези багаторазово підкреслював скарб таїнства священства, котре Ісус дає для спасіння всіх людей: «Тільки на небі священики повністю зрозуміють самих себе. Бо якщо би хтось вже на землі зрозумів священицьку гідність, то відразу би помер, але не від страху, а від любові».
Перші роки священичого служіння
Після свячень о. Жан Віанней став помічником у парафії Екюї – у свого улюбленого вчителя, вихователя і приятеля о. Балея. Біля нього вчився робити перші кроки священицького служіння. Для нововисвяченого ієрея це була справжня школа святості. «Ніхто інший не дав мені краще пізнати, до якого рівня душа може звільнитися від суєтних помислів і прагнути любові Бога» – такими словами Св. Жан Віанней згадував о. Балея. Як і раніше, витривалістю в праці і молитві перемагав усі труднощі і перешкоди, так само і в священицькому житті Віанней старанно готував свої проповіді, палко молився і вечорами поглиблював свої знання, читаючи діяння духовних вчителів. Після смерті о. Балея (17.12.1817р.), о. Віанней оплакував свого настоятеля, як батька, бо великою мірою завдячував йому своїм священством.
9 лютого 1818 року о. Віанней вирушив у дорогу до невеличкого села Арс, яке нараховувало тільки 230 жителів, щоб виконувати там обов’язки настоятеля. Під час вручення номінації єпископ сказав: «То маленька парафія, в якій майже немає Божої любові, але ти їм її принесеш». Французька революція, як ураган, спустошила духовність Арсу. В селі не було постійної школи, а в серцях людей панувала темрява. Мало яка дитина вміла читати і писати. З аби-яких причин мешканці не приходили в неділю на Святу Месу, а працювали на полях. В тому маленькому селі було аж чотири бари, де чоловіки пропивали гроші, напивалися і порушували громадський спокій. Тільки в деяких родинах панували правдиві християнські звичаї. Протягом перших тижнів свого життя в Арсі о. Віанней відвідав усі родини, які мешкали на території парафії, а було їх 60. З болем серця пересвідчився, що парафіяни не знають найбільш елементарного – правд віри. Як навернути парафію, о. Віанней вчився від самого Ісуса на щоденній адорації перед Святими Дарами. Кожного дня перед заходом сонця йшов до Церкви, щоб біля Дарохранильниці молитися за навернення своїх парафіян. Часто плакав повторюючи: «О, Боже мій, дозволь мені навернути мою парафію: погоджуюсь прийняти всі випробування, які захочеш мені дати протягом усього життя». О. Віанней не тільки молився за своїх парафіян, але також постив і покутував за них. Свідки говорять, що дуже мало їв, і те, що не помер з голоду, було чудом. Парафіяни були дуже здивовані бідністю свого настоятеля, його самовідданим служінням Богу, а також турботою про їхнє спасіння. Як тільки о. Віанней став настоятелем, він відразу енергійно взявся за відбудову занедбаної Церкви, а також замінив понищені літургійні шати на прекрасні й дорогі. О. Віанней побачив, що причиною релігійного невігластва своїх парафіян був гріх лінивства і недбалості. «Будьте певні – говорив з амвону – що один цей гріх стане причиною засудження більшої кількості душ, ніж всі інші гріхи разом узяті; бо несвідома людина не розуміє ані зла, котре чинить, ані добра, котре через гріх втрачає».
Усвідомлення того, що через добровільне нехтування Бога та Його Заповідей людина йде дорогою до вічного засудження, змушувала молодого настоятеля з Арсу до терпеливої праці з катехизації з молоддю і дітьми. Ці катехези охоче слухали і старші люди, бо вони йшли із серця, переповненого палкою вірою.
О. Віанней з надзвичайною старанністю готувався до недільної проповіді. Знав, що проголошення Божого Слова дуже потрібне для приготування людських сердець до навернення і прийняття дару віри. Говорив: «Наш Господь, котрий є Правдою, звертає не меншу увагу на Слово, ніж на Своє Тіло». Годинами молився, читав книжки, а пізніше записував і читав тексти своїх проповідей напам’ять. «Спочатку йому було це нелегко, бо мав проблеми з запам’ятовуванням. Але все це робив у присутності Ісуса, укритого в Святих Дарах. Тому з часом навчився говорити спонтанно, наводячи приклади з життя. Коли люди з цілої Франції почали масово приїжджати до Арсу, святий настоятель мусів сповідати багато годин на добу і тоді зовсім не мав часу на приготування проповідей, лише вдавався до молитви. Зі сповідальниці безпосередньо виходив до амвону» – пише свідок о. Альфред Моннін SJ. «Віра була знанням настоятеля з Арсу; Ісус Христос був його єдиною книгою. Не шукав іншої мудрості окрім мудрості Ісуса Христа і жодну іншу мудрість не визнавав правдивою і корисною. Цього всього навчився не в бібліотеках, не з книг, покритих пилом, ані з уст мудреців, сидячи на шкільній лаві, а на молитві, на колінах біля стіп свого Вчителя (…) перед Дарохранильницею, де проводив дні і ночі, поки натовпи людей не забрали у нього свободи розпоряджатися своїм часом – то, власне, там усього навчився. В його голосі, жестах, погляді і статурі відбивався незвичайний блиск і чудодійна сила, тому неможливо було залишатися байдужим під час слухання його проповідей. Образи і думки, дані нам через світло Боже, мають взагалі інший вимір, ніж ті, котрі ми здатні здобути працею власного розуму. Перед такою повною світла і простоти науки, перед такою впевненістю, з якою говорив о. Віанней, зникали сумніви навіть у найбільш закам’янілих серцях,
а їх місце займало світло віри». (Записки з Арсу, 26-27)
Святий Жан Віанней проголошував Євангеліє без компромісів. Застерігав, що остаточним наслідком гріхів буде вічне засудження. Звертав увагу на Боже Милосердя, на прекрасне життя згідно з волею Божою, а також на те невимовне щастя, котре Господь приготував для нас у небі.
Відважно звертав увагу на кожний вияв зла; був радикальний у справах, які стосувалися вічного щастя своїх парафіян. Говорив: «Якщо священик бачить зневагу до Бога і пропащі душі та мовчить – біда йому! Якщо не хоче бути засудженим, то в разі якогось неладу в парафії не повинен звертати увагу на людські думки і страх, що буде зневажений». Відповідальність за спасіння своїх парафіян була найважливішою турботою о. Віаннея. Часто говорив: «Священство – це любов Ісусового Серця». В своїх проповідях і науках постійно говорив про любов Ісуса: «О Боже мій, хотів би померти, кохаючи Тебе, аніж жити хоч одну хвилину, не кохаючи… Кохаю Тебе, мій Спасителю, бо за мене Ти був розіп’ятий (…), бо дозволяєш мені бути розіп’ятим для Тебе».
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!