Винятковість подій у Ло, між іншим, полягає в тому, що вони відбувалися впродовж довгого проміжку часу. «Прекрасна Пані», – як зазвичай говорила про Марію Бенедикта, – з’являлася їй аж впродовж 54 років.
Упродовж історії Апостольська Столиця офіційно підтвердила кілька десятків об’явлень Пресвятої Діви Марії, що відбулися у всьому світі. До найвідоміших належать об’явлення в Лурді, Фатімі, Гвадалупе чи Кібего (Руанда) і Акіті (Японія). Серед місць, які Божа Мати вибрала по-особливому, є і Ло. Це невелика місцевість, розташована у південних французьких Альпах, де в середині XVII століття Марія вперше явилася простій пастушці – Бенедикті Ранкюрель. Історія Бенедикти, зокрема звернені до неї слова Божої Матері, збереглася завдяки так званим Рукописам з Ло, тобто записам чотирьох авторів, які особисто знали Бенедикту і щодня перебували поруч. Особисто Бенедикта не вміла ні писати, ні читати.
Винятковість подій у Ло, між іншим, полягає в тому, що вони відбувалися впродовж довгого проміжку часу. «Прекрасна Пані», – як зазвичай говорила про Марію Бенедикта, – з’являлася їй аж впродовж 54 років.
Видіння розпочалися тоді, коли у Франції правив король Людовик XIV. У невеликому селі в південній частині Альп, неподалік міста Ґап, 1647 року народилася Бенедикта Ранкюрель. Попри повсюдну бідність і важкий досвід глибоко релігійна сім’я Бенедикти знаходила розраду в молитві. Бенедикта ніколи не ходила до школи. Ця проста, сповнена життя дівчина дбала про інших дітей і підтримувала близькі стосунки з жителями села. Коли вона мала сім років, помер її батько, і це змусило її заробляти випасом овець. Тоді вона попросила у мами свій перший розарій. Так мала пастушка впродовж десяти років майже весь свій час проводила на узгір’ях.
До одного місця дівчина особливо охоче приводила малу отару овець. Це була Долина Печей, яку так називали з огляду на велику кількість розміщених там скельних печей, які місцеві селяни використовували для випалювання гіпсу, що служив для будівництва. Знайшовши над потоком грот, Бенедикта часто приходила туди, щоб зосереджено молитися. Саме тоді, коли вона йшла до гроту, травневого ранку 1664 року, несподівано помітила гарну жінку, що тримала за руку мале і надзвичайно гарне дитя. Здивована Бенедикта запитала незнайомку, що та робить у цих краях і чи прибула, щоб купити гіпс. Після цього, з дитячою простотою запропонувала поділитися своїм хлібом, якби «Прекрасна Пані» мала охоту з нею з’їсти. Незнайома жінка, нічого не кажучи, усміхнулася. Ще трохи Вона побула у товаристві пастушки, після чого, взявши дитину на руки, щезла у гроті.
Як свідчать Рукописи з Ло, майже чотири місяці Бенедикта щодня втішалася подібними зустрічами. Прекрасна Пані зазвичай мовчала, проте бували дні, коли Вона, наприклад, навчала її Лоретанської літанії до Пресвятої Діви Марії. Іншого разу, пильнувала овець замість пастушки, коли Бенедикта пішла у село, щоб взяти участь у Святій Літургії.
Прекрасна Пані була для Бенедикти як мати, і щоденні зустрічі стали для дівчини джерелом великої радості. Під їхнім впливом проста пастушка явно змінювалася. Її внутрішні зміни не могли не помітити і жителі села, які з цікавості почали розпитувати дівчину про деталі цих незвичайних зустрічей. Як наслідок, околицею швидко розійшлися чутки про досвід Бенедикти. Врешті-решт чутки дійшли і до містечка Авансон, розташованого на другому боці долини. Суддя Франсуа Грімо, що там жив, і згодом став одним із авторів Рукописів із Ло, зацікавився подіями у Долині Печей і вирішив особисто туди поїхати та все перевірити. Після свого приїзду і довгих розмов із Бенедиктою суддя відразу звернув увагу на відвертість і щиру радість молодої пастушки. Припускаючи, що вона говорить правду, він заохотив її частіше молитися і перебувати у стані освячувальної благодаті, щоб вона і надалі могла втішатися прихильністю Прекрасної Пані.
Я – Марія, мати Ісуса
Невдовзі, наприкінці серпня, Бенедикта відвідала парафіяльного настоятеля, щоб передати йому слова: «Пані просить, щоб піти процесією до Долини Печей, молячись Лоретанською літанією до Пресвятої Діви Марії, якої Вона мене навчила». Настоятель не заперечував, і так 29 серпня все село взяло участь у процесії до місця, де зазвичай з’являлася Прекрасна Пані. Серед учасників був і суддя Грімо. Бенедикта передала йому, що Прекрасна Пані вже з’явилася перед гротом і усміхається до нього. За мить суддя запропонував Бенедикті запитати жінку, як та називається, на що отримав негайну відповідь: «Я – Марія, мати Ісуса. Не бачитимете мене вже на цьому місці деякий час».
Для Бенедикти це була сумна зміна, бо впродовж останніх чотирьох місяців вона щодня зустрічала Марію. Після цього дівчина перестала пасти свої вівці в Долині Печей і відтоді частіше їх забирала на берег річки. За місяць, 29 вересня, на пагорбі Пендро, на протилежному березі пастушка раптом помітила сліпуче світло, в якому легко впізнала повернення Прекрасної Пані. Вона швидко переправилися на другий берег, щоб піднятися схилом до ніг Марії. Вказуючи на сусіднє поселення, Божа Мати попросила Бенедикту піти до Ло, де чудові запахи приведуть її до малої каплиці. Відтоді саме там дівчина мала Її часто зустрічати.
Бенедикта поспіхом ходила невеликим поселенням, щоб знайти каплицю, про яку говорила Марія. Вона йшла від дверей до дверей, щоразу намагаючись відчути якийсь особливий запах. Врешті, за зарослями кущів, дівчина помітила малий, покинутий будинок, покритий стріхою. Як виявилося, це була каплиця, присвячена Божій Матері Доброї Зустрічі. Через прочинені двері Бенедикта відчула райський аромат і ввійшла всередину. Вже за мить вона впала навколішки, бо безпосередньо перед нею на покритому порохом вівтарі стояла усміхнена Марія, простягаючи до неї свої руки.
«У цій капличці дуже брудно і бідно, моя Пані», – промовила Бенедикта. Може, я б розклала свій фартушок під Твоїми, Пані, ногами?». «Не турбуйся, – відповіла Марія, – уже невдовзі тут буде всього вдосталь: і скатертин, і свічок, і прикрас. Я вибрала це місце для навернення душ. Я просила про це свого Сина для навернення грішників, і Він мені його дав».
Відтоді, аж до кінця року, Бенедикта щодня поверталася до каплички, щоб розмовляти з Царицею Неба. Ці кілька місяців виявилися надзвичайно важливим етапом у житті дівчини, бо Марія весь цей час присвятила, щоб навчити Бенедикту невтомно молитися за грішників. Вона наділила її даром розуміти стан їхньої душі, зокрема побоювання чи сором, які часто не пускають їх до Ісуса. Водночас дала їй пізнати величезне милосердя Бога, який бажає пробачити кожному грішнику. Так Бенедикта готувалася до своєї найважливішої місії: молитви за грішників. А Ло невдовзі мало стати місцем Прибіжища грішних.
Благодаті Божої Матері
Швидко звістка про благодаті, які Божа Мати уділяє молодій пастушці, розійшлася навколишніми селами та містечками. Вже на початку весни 1665 року юрби сходилися звідусіль до каплички в Ло. Кількість чудес та масштаб фізичних і духовних зцілень, що відбулися впродовж століть у цьому місці, – виняткова. Що важливо, найчастіше оздоровлення тіла супроводжувалося оздоровленням серця: те, що видиме, зображало те, що невидиме для очей. Вірні, що сюди прибували, відчували палке бажання повернутися до Бога і посповідатися.
Згідно з проханням Марії, в Ло збудували храм, який міг прийняти все численніші групи паломників. З плином часу добра слава новозбудованої святині на честь Божої Матері з Ло зростала. Малу каплицю, яку Бенедикта знайшла в Ло, зберегли і помістили посеред базиліки, яку спроєктували так, що первісний вигляд каплички зберігся до сьогодні. Марія бажала, щоб у храмі панував невеликий морок, який би заохочував людей до розкаяння і спонукав до святої сповіді. Як Марія і обіцяла, багато зцілень відбувалося і відбувається за допомогою оливи зі світильника, розміщеного в каплиці. Встановлено, що ця олія, допомагає навіть тим хворим, які перебувають вдома. А що в Ло найдивовижніше, так це ревність паломників, які прибувають сюди, щоб посповідатися і причаститися. На думку одного із священників, вони приступають до таїнств з винятковою чутливістю серця і небаченим запалом. Безсумнівно, це був також результат піклування Бенедикти і причина її невпинних молитов.
Покликання Бенедикти
Під час будівництва святині Бенедикта вирішила вступити до Третього Домініканського Ордену, а це означало, що вона належала до Ордену, але жила як мирянка. З огляду на те, що дівчина почала носити на голові намітку як ознаку своєї приналежності до Бога Отця, всі називали її сестра Бенедикта. Вона жила в убогих умовах у Ло, у невеликій хатинці неподалік храму, і часто виходила працювати в поле, проте найбільше свого часу вона присвячувала молитві за грішників. Їхнє навернення – це була її головна турбота, тому багато своїх зречень Бенедикта жертвувала саме в цьому намірі. Майже щодня Прекрасна Пані укріпляла її у цій важливій місії. Одним із найважливіших аспектів цієї місії було служіння людям, що прибували у Ло, своїм даром бачити їхню совість. Бенедикта вміла виявляти факти з їхнього минулого і заохочувала до розкаяння з такою лагідністю та любов’ю, що вони були дуже зворушені. Водночас вона знала, як рішуче докорити тим, що цілком усвідомлено тяжко грішили. Завдяки такому винятковому дару бачити таємниці людських сердець багато людей тоді навернулося.
Безперечно, все це не подобалося дияволові, який нападав на Бенедикту, завдаючи їй різних страждань. Подібно як св. Йоан Марія Віанней, настоятель з Арс, Бенедикта чула вночі сміх і погрози, різкий стукіт у двері чи те, як хиталися стіни. Завдяки посту і молитві вона не піддалася сумнівам, що також завдячувала допомозі ангелів, з якими підтримувала близький зв’язок.
15 серпня 1678 року, бажаючи додати Бенедикті сил у важкій місії, Марія взяла її до неба і показала рай. Наступні роки були складним часом ізоляції та різних переслідувань, які, безсумнівно, вона б не витримала без особливої небесної допомоги. Що більше диявол її переслідував, то більше ангели ставали на її захист. Як, наприклад, однієї ночі 1701 року, коли біс переніс її на вершину гори, а Бенедикта, блукаючи, могла сподіватися тільки на допомогу ангела, який зі смолоскипом у руці відвів її назад додому.
Одного дня, дорогою до Авансон, Бенедикта зупинилася помолитися біля придорожнього хреста. У цьому місці їй явився Христос під час своїх страждань. Відтоді впродовж п’ятнадцяти років Бенедикта щоп’ятниці відчувала у своєму тілі страждання Господньої мýки. У цей період благодаті, що сходили на паломників у Ло, стали ще частіші, відбувалися сотні зцілень і навернень, а натовпи паломників прибували зі щоразу дальших закутків.
Кілька років до смерті Бенедикта дочекалася в Ло групи черниць, місія яких полягала у цілковитому присвяченні паломникам. Вона померла 28 грудня 1718 року в оточенні багатьох священників, що просили її про благословення. Ангел звістив Бенедикті, що «Ло – це Боже діло, яке ні людина, ні біс у всій своїй злобі та люті не зуміє знищити; воно триватиме аж до кінця світу, постійно розвиваючись і даючи знаменні плоди». Так справді сталося: з часом зацікавлення паломників цим місцем зростало. Папа Лев XIII підніс храм до рангу меншої базиліки. Це сталося у 40-річчя урочистої коронації статуї Божої Матері з Ло 1855 року.
4 травня 2008 року відбулася винятково урочиста церемонія за участю апостольського нунція, численних кардиналів, єпископів і священників з усього світу. Єпископ дієцезії у Ґап-Ембруні урочисто оголосив, що Церква офіційно визнає об’явлення в Ло.
Тепер щороку до Ло прибуває приблизно 120 тис. паломників, щоб побачити дім, у якому жила сестра Бенедикта, побувати у Долині Печей, на горі Пендро чи біля хреста в Авансон або відвідати Перевал Ангелів. Усі вони приїжджають туди передусім для того, щоб помолитися в каплиці Доброї Зустрічі всередині базиліки – там, де Божа Мати, Прибіжище грішних, чекає на всіх своїх дітей, щоб відкрити перед ними, якщо тільки вони щиро бажають змінити своє життя, незліченні скарби Ісусової любові та лагідність Його милосердного Серця.
Джерела: F. Bay, La Belle Dame du Laus, Paris 2008; F. Zvardon, Un refuge des Hautes-Alpes; Notre-Dame du Laus, Strasbourg 2019; B. Gournay, Notre-Dame du Laus; L’Espérance au coeur des Alpes, Paris 2008.
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!