У 2017 році, за п’ять років до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Володимир Корчинський і його багатодітна сім’я переїхали жити до Польщі. Незважаючи на це, він продовжує бути корисним для своєї України та її людей. У молитві просить про розпізнання Волі Господньої для своїх ініціатив і починань. Свідчить про особливу опіку Матері Божої.
Моє служіння в Християнській Службі Порятунку
У 2017 році ми виїхали до Польщі. Приїхали 15 серпня, на свято Матері Божої. За католицьким календарем – це Успіння Пресвятої Богородиці. Але перед цією поїздкою я з Володимиром Блажеєвим (він також є волонтером Християнської Служби Порятунку, у нього чотирнадцятеро дітей) поїхали в східні регіони України. Потім у Мар’їнку, у Піонерське, а також у такі села, звідки було видно блок-пости сепаратистів. Сьогодні ці місцевості, на жаль, стерті російськими варварами з лиця землі.
Везли туди гуманітарну допомогу. Її зібрали в парафії села Мурафа, але відвезти цей вантаж не було кому. Володимир погодився це зробити своїм бусом, а я допомагав йому.
Мене дуже вразила картина, яку там побачив. Я мав відчуття цілого Євангелія. Зустрічаючи служителів на передовій, зрозумів, що таке капеланство. Війна в Україні триває вже з 2014 р. Коли ще не було такої страшної війни, як сьогодні, я побачив, як можна любити навіть своїх ворогів. У Святому Письмі написано – пробачати своїм ворогам, за умови, звичайно, що вороги покаялись і визнали свою провину. Саме так є у Бога. Він прощає, коли ми просимо пробачення і хочемо виправитись.
У 2017 році капелан о. Олександр Коцюр під час роздачі допомоги місцевим мешканцям спитав: «Володю, а ти знаєш, де їхні чоловіки? Вони на тій стороні, стріляють у наш бік». Мене це вразило і я, як християнин, зрозумів, що людину можна міняти тільки любов’ю.
Та картинка, той образ, він постійно був зі мною. З цим я поїхав до Польщі. Я завжди запитував у Бога про те, що я можу зробити, як я можу бути корисним, навіть, коли я не в Україні, а далеко від рідної землі?
У мене була мрія: здійснити паломництво на Ясну Гору. Випала нагода – і ми з сином пішли. Я йшов із наміром, щоб Бог показав мені, яким чином можу брати участь у служінні Християнської Служби Порятунку. На Ясній Горі всі свої запитання віддав у руки Матері Божої.
Коли ми повернулись додому, я відчув необхідність піти до настоятеля й розповісти про Християнську Службу Порятунку. Запропонував, щоб до нашої парафії приїхав капелан та розповів про це служіння, щоб більше людей дізналось про те, якою є реальна ситуація в Україні. Там люди мало знають, що в Україні йде справжня війна. Мене багато людей про це запитувало.
Настоятель з Воломінської парафії Матері Божої Ченстоховської погодився на цю зустріч. Від ХСП приїхали брат капуцин Сергій Воронюк та командир ХСП Ігор Шторм. Після кожної Святої Меси (їх було вісім) говорилося про те, чим займається ХСП, що це за служіння. Висловлювалось прохання, щоб парафіяни молилися за мир в Україні, а також про можливу матеріальну підтримку ХСП.
Після однієї такої Меси до мене підійшов брат-поляк і запитав, чи не хотів би я вступити до Ордену Лицарів Йоана Павла ІІ. Це мене настільки доторкнуло, аж подих перехопило. Я відразу погодився.
Коли була започаткована така спільнота у тій парафії, де я живу в Польщі, то відразу брати-лицарі з Ордену сказали, що вони хочуть допомагати та бути волонтерами для Християнської Служби Порятунку.
Навіть один брат, його звати Адам Вагнер, на Різдво Христове 2018 р. разом зі мною поїхав на схід України, щоб відвезти солодощі та іншу гуманітарну допомогу для місцевих жителів і для наших військових. Ми спільно там і колядували, і відвідували наших військових на блок-постах.
Орден Йоана Павла ІІ в Україні
Перед тим, як виїхати з сім’єю до Польщі, ми були на відпусті в Санктуарії Матері Божої Бердичівської. Саме там я просив Матінку Божу, щоб вона взяла під опіку нашу родину і сам виїзд до Польщі. З того часу ми відчуваємо, як Матінка Божа нами опікується і нас веде. Ми приїхали до Польщі на свято Матері Божої та оселилися в парафії Матері Божої Ченстоховської. У той час почалися реколекції про повне віддання себе Матері Божій. Потім пропозиція про вступ до Ордену. І хоча, це чоловічий Орден, він є й Марійний орден, тому що Йоан Павло ІІ був дуже відданий Марії. Його девіз – Totus Tuus (Увесь Твій), тобто до Ісуса – через Марію.
Навіть в Україні Орден був заснований в парафії Діви Марії Матері Церкви. Друга Хоругва Ордену була заснована в Хмільнику в першу суботу місяця; ще одна Хоругва була заснована 13 вересня – на свято Матері Божої Фатімської. Я бачу, що Марія це веде.
Місія на сході України
Плоди діяльності ХСП на сході України були чудові. Багато місцевих людей пізнавали Живого Бога, діти приймали Живого Ісуса Христа у своє серце через Причастя. Повномасштабне вторгнення російських військ змінило все. Однак руйнування та сльози, бомби, ракети, «Гради», ударні дрони зі смертоносними вибухівками не змогли зламати дух народу. Сьогодні з огляду на страшенні знищення, постійні обстріли мільйони людей були змушені залишити свої домівки, але частина католицьких спільнот на Сході України надалі існує та плідно працює.
Я дійсно засвідчую те, що, чим більше ти віддаєш себе служінню, тим більше до тебе повертається добро. І мова йде не тільки про матеріальні блага. Я бачу, на прикладі своєї родини, на скільки Бог обдаровує нас своїми благодатями. Перш за все те, що нас Бог благословляє дітьми. У 2020 році у нас народилась восьма дитина. Бог також дає час на служіння. Я сам цього не розумію, як так виходить: якщо ти більше відкриваєшся на Божу благодать, то у тебе з’являється достатньо часу для всього.
Моя сім’я
У нас одинадцятеро дітей, з них двоє – на Небі. Старшій донечці – 21 років, а наймолодшому – один рік.
Так склалося, що до Польщі ми переїхали заради старшої доньки. Вона навчалася з шостого класу в школі, якою опікуються сестери-непокалянки (Сестри Непорочної Матері Божої). Ми хотіли, щоб наші діти навчалися та отримували освіту в католицьких християнських школах. На одних з реколекцій сестра з цього згромадження розповідала про таку школу, але, на жаль, такі освітні заклади були тільки в Польщі.
Сестра дала нам адресу. Ми туди написали листа і нас запросили на навчання. Приїхали, познайомились, доньку прийняли до цієї школи. Вона продовжила там навчатися, а коли їй виповнилося 14 років, то сестри-педагоги сказали, що зі свого боку вони дитині дали все, але на цьому етапі вона потребує життя в родині, потребує батьків. Перед нами постав вибір: або забирати доньку в Україну, або всім разом переїжджати до Польщі.
Ми всією сім’єю молилися, щоб розпізнати Божу волю. Бог промовив через доньку. Вона сказала: «Слухайте, тату і мамо, як я приїду в Україну, то ці знання, які отримала, вони пропадуть».
З 2014 року в Україні почався Майдан. Особисто в мене настав період переосмислення моїх особистих цінностей як чоловіка, моє ставлення до родини. Все почало змінюватись. Стався ось такий збіг обставин – зміни в Україні та моє особисте навернення.
Ми розпізнали таку волю Божу, щоб все, що ми маємо, залишити, переїхати до Польщі та почати нове життя. На той час мені було 37 років, дружині – 35. Ми мали шестеро дітей, вік наймолодшого Яна – півроку.
«Бог є реальний!»
Насправді, дуже важко було знайти квартиру. Коли взнавали про кількість дітей, то багато хто не погоджувався здавати житло.
І знову – розарій до рук. Просити, молитися…
Я запропонував дружині, щоб телефонувати до «Домашньої церкви» і запитувати у людей про житло. На наступний день до нас приїхали із спільноти «Домашня церква», щоб познайомитись і побачити, що ми за сім’я. Вони повідомили, що є квартира. Протягом року власник не міг її здати у найм.
Помешкання було дуже подібне до нашого дому в Україні. Власник поставився до нас із розумінням – дозволив проживати два місяці безоплатно, поки я не знайду роботу. Більше того, ціна за це житло була встановлена найнижча.
Коли діти глянули на цю квартиру, які там умови, то вони сказали: «Так, дійсно, насправді Бог є реальний!». Вони бачать, що ми все віддаємо в руки Божі, щоб на все була воля Божа.
У Бога все можливо
Я вважаю, що потрапити у зону комфорту і звикати до нього – це є найнебезпечніше. Ми прожили вже певний час у Польщі, коли власники квартири заздалегідь нас попередили, що вони вимушені продавати її. Наша родина дуже звикли до цієї місцевості, познайомились з людьми, стали своїми в парафії. У тому місці нам і духовно, і психологічно стало дуже комфортно.
Однак зрозуміли, що Бог має свій план і потрібно його розпізнати. Ми зі свого боку повинні все робити, але також вчитися бути відкритими на Його волю. Шукали помешкання за оголошеннями, отець у цій парафії, де ми жили, говорив про нашу потребу парафіянам. Навіть староста міста й спільнота допомагали нам шукати житло.
Знову багато хто відмовляв, і також, через те, що у нас багатодітна сім’я. Ми використали всі можливі варіанти, зробили все, що було в наших силах.
Після повернення з Хмільника, де була заснована друга Хоругва Ордену Лицарів Йоана Павла ІІ, до нас зателефонували. Сказали про один реколекційний будинок, де є потреба у сім’ї, яка б там жила на постійній основі та доглядала за ним. Нас це зацікавило, бо давно думали про таке служіння.
Ми зателефонували до священника, який опікувався тим будинком і розповіли йому про себе, про те, що нам повідомили, що він шукає сім’ю, яка б проживала в реколекційному будинку та доглядала за ним. Але у відповідь почули, що отець ні до кого не звертався з подібним проханням, нікому про це не говорив. Натомість, не відмовив, а запевнив, що зробить все можливе та подумає, як нам допомогти і також буде молитися в цих намірах.
Ми теж у сім’ї молилися. І у свято Матері Божої Бердичівської (Матері Божої Святого Скапулярію) (саме в цей час у 2017 р. ми приїхали до Польщі та віддали все в руки Богородиці), священник зателефонував до нас і сказав: «Я щойно відправляв Святу Месу і відчув, що мушу до вас зателефонувати та сказати, що я вам допоможу. Щоб ви не хвилювалися, я готовий вас забрати до реколекційного будинку».
Коли ми дізналися про його назву, про саме це служіння, то дуже здивувалися. У нас було прагнення жити біля такого місця, щоб була постійна Адорація Пресвятих Дарів. А назва цього реколекційного дому – «Матері Божої Євхаристії». Цей священик має таку мрію, щоб там була постійна Адорація Пресвятих Дарів для дітей.
Черговий раз ми пересвідчились: що у людей неможливо, – у Бога все можливо.
Служіння Лицарів св. Йоана Павла ІІ під час війни
Від моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну Лицарі св. Йоана Павла ІІ активно долучилися до допомоги постраждалим, військовим, переселенцям, а також, в першу чергу, мобілізувалися в молитві. Кожен намагався бути задіяним, хто міг, допомагав фізично, а інші взяли до рук розарій (меч любові). Наприклад, в Городку (Хмельницька обл.) Лицарі вийшли з ініціативою щоденно після Святої Служби відмовляти Розарій і залучили до молитви цілу парафію.
Кілька наших братів є військовими і віримо, що завдяки молитві на розарії всі вони живі. Наш брат Віктор Квапиш, який отримав тяжкі поранення і втратив руку, але чудом залишився живим, є для нас прикладом щирої молитви та відваги.
Також разом з братами організували два паломництва в інтенції миру та навернення України. Перше було влітку 2022 р. з Хмільника до Києва, а друге – влітку 2023 р. з Городка до Тинни.
На завершення хочу дати таке свідчення. Коли ми були на лінії фронту, то роздавали розарії військовим. Пройшов певний час, і один військовий вислав нам повідомлення, в якому дякував за цей розарій, бо він йому дуже допомагає в скрутних моментах та небезпеках. Це свідчення про те, як молитва, розарії, дійсно допомагають нашим військовим міцно стояти, оберігати та визволяти від загарбників українську землю.
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!