Євхаристія – найбільший дар

Ісус Христос – Бог, що є для нас єдиним джерелом любові і життя. Тільки тоді, коли ми єднаємося з Ним через віру та любов, знаходимо радість та сенс життя.

Насправді, кожному з нас, щоби бути щасливим, потрібна лише Любов на ймення Ісус Христос. Якщо не повірю, що Ісус є Богом і що я можу зустріти його в таїнствах покаяння та Євхаристії, якщо я не матиму з Ним особистих стосунків, то залишатимуся глибоко нещасним і позбавленим сенсу в житті.

«Хто повірить, буде спасенний»

Потрібно постійно собі усвідомлювати, що найбільшим скарбом для мене і кожної людини є Ісус Христос, правдивий Бог, який став людиною, щоб визволити нас зі страшної неволі диявола, гріха і смерті.

Воскреснувши, Господь Ісус дав нам остаточний доказ того, що він є Богом і залишається з нами в таїнствах «по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28:20). Якщо ми присвятимо себе Христу і підпорядкуємо Йому всі сфери свого життя, визнаючи, що Він є нашим єдиним Господом, а ми Його власністю, то тоді смерть, гріх і сатана більше не матимуть влади над нами.

Господь Ісус однозначно говорить, що тільки ті, хто увірує в Нього й охреститься, будуть спасенними, а хто не увірує в Нього, той буде засуджений (Мк 16:16). Відкидаючи або ігноруючи милосердну любов Христа, через постійну гріховність і небажання навернутися, людина сама обирає жахливу перспективу вічного прокляття.

Протиотрута від смерті

Завдяки таїнствам покаяння і Євхаристії маємо можливість особистої зустрічі з Христом і участі у Його остаточній перемозі над смертю, сатаною і гріхом. У Євхаристії, яку прийняли з вірою і чистим серцем, отримуємо, як пише св. Іван Павло II, «ліки безсмертя, протиотруту від смерті» (Ecclesia de Eucharistia, 18).

Тому Євхаристія є не одним з численних цінних дарів, а найбільшим даром, який людство отримало від Христа. В Євхаристії є «дар Його самого, Його особи в Його святім Чоловіцтві, а також і Його діла спасіння» (ЕЕ 11). Тому «Євхаристійна Жертва є джерелом і вершиною цілого християнського життя. Пресвята Євхаристія містить у собі все духовне багатство Церкви» (ЕЕ 1).

Налагоджуючи особистий контакт із Богом на молитві, приймаючи Його з чистим серцем в Євхаристії, адоруючи Його в Пресвятих Дарах, дозволяємо Ісусу своєю любов’ю звільняти нас від егоїзму, вчити любити і через нас працювати у світі, що перебуває в неволі гріха і сил зла.

«Жорстока ця мова»

Правда про реальну присутність Ісуса в Євхаристії від початку викликала у слухачів недовіру і згіршення. Слухачі були збентежені, коли Ісус говорив їм, що тільки ті, котрі будуть Тіло Його їсти і Кров Його пити, житимуть життям вічним (Йо 6:54). Згіршені люди говорили між собою: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?» (Йо 6:52); «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Йо 6:60); «Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили» (Йо 6:66). Апостол Юда не повірив в те, що говорив Ісус про Євхаристію, і вже тоді постановив зрадити Ісуса. Господь Ісус говорив: ««Деякі з вас, однак, не вірують.» Ісус бо знав від самого початку, хто ті, які не вірують, і хто той, що зрадить його» (Йо 6:64); «Хіба я не вибрав вас дванадцятьох? Та один же з вас ― диявол! А говорив він про Юду, сина Симона Іскаріота, ― той бо, один з дванадцятьох, і мав його зрадити» (Йо 6:70-71). Подібну зраду здійснює кожен християнин, який перестає вірити в реальну присутність Ісуса в Євхаристії.

«Чи вводить вас теє у спокусу?»

Після проголошення навчання про Євхаристію Господь Ісус запитав слухачів: «Чи вводить вас теє у спокусу?» (Йо 6:61) і пояснив, як зрозуміти суть Євхаристії. У словах «А коли побачите, як Син Чоловічий зноситиметься туди, де був спочатку, ― що тоді?» (Йо 6:62) Господь Ісус вказав на таємницю прославлення своєї людської природи у воскресінні та вознесінні. Тоді людська природа Ісуса була повністю обожествена, бо вся повнота перебувала в Ньому: «У ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества» (Кол 2:9). Саме завдяки цьому Ісус Христос у своїй прославленій людській природі став всюдисущим: у воскресінні та вознесінні Він перемінив свою видиму присутність на невидиму. Його відхід у вознесінні є одночасно переходом в невидимий стан реальної присутності в таїнстві Євхаристії: «Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити» (Еф 4:10).

Євхаристія стала можливою завдяки прославленню людської природи Ісуса, тож Він реально присутній у Євхаристії у своїй прославленій людській природі. У Святому Причасті Він дає нам себе в повноті, ділиться з нами своїм божественним життям і любов’ю.

Завдяки таїнству Євхаристії ми можемо брати участь у стражданнях, смерті і воскресінні Христа, в Його остаточній перемозі над гріхом, смертю і сатаною. Святий Іван Павло ІІ писав: «Коли Церква вершить Євхаристію, спогад і актуалізацію смерті й воскресіння свого Господа, ця центральна подія спасіння є дійсно присутньою, так відбувається діло нашого відкуплення. Ця жертва є настільки вирішальною для спасіння людського роду, що сам Христос її виконав та повернувся до Отця лише після того, як залишив нам засіб, за допомогою якого ми можемо співдіяти в цій жертві таким самим способом, як ніби були в ній присутні. Таким чином, кожен вірний може брати участь у ній та користуватися з її невичерпних плодів» (ЕЕ 11).

«Я прихований в Гостії»

Нескінченний Бог, Творець усього Всесвіту, прагне налагодити відносини любові з кожним із нас. Щоби дати нам змогу і не поневолити нас величчю своєї всемогутності та краси, Він виявляє себе у найбільшому смиренні, ховаючись під видом хліба та вина. Щоб розпізнати Його присутність у Євхаристії та налагодити з Ним особистий зв’язок, потрібна віра. Тож завдяки «темряві» віри ми маємо повну свободу у своїх стосунках з Богом, через яку в серці може народитися справжня любов до Нього. Інакше кажучи, віра є необхідною умовою нашої свободи, завдяки якій ми можемо налагодити особистий контакт з Ісусом, присутнім в Євхаристії.

«Я прихований в Гостії» ― говорить Господь Ісус до містички А. Ленчевської, і через її споживання душа зустрічає живого і справжнього Мене, хоч і прихованого для розуму і тілесних почуттів. Пізнати і торкнутися Мене можна лише люблячим і довірливим серцем ― серцем дитини. Чим більша віра і любов, тим міцнішим є єднання зі Мною та глибшим ― пізнання. Остерігайся бездумного та байдужого приймання Мене у Святому Причасті. Це великий гріх і профанація Моєї любові та Мого дару, народженого в Крові Голгофи. Дитино Моя, як же сильно я маю приховуватись, щоб не спалити твою душу вогнем моєї любові і не вбити твоє тіло силою моєї батьківської ніжності. І все-таки я так люблю і прагну бути коханим» (Слово повчання, 430).

У інший час Господь Ісус пояснює, що в чисто раціональному плані ми не здатні зрозуміти таємницю Євхаристії: «Як людина, ти не маєш такої розумової здатності, щоб її зрозуміти. Ніяке порівняння з матеріального світу не підходить. Ти можеш відчути це своєю душею, бо Я дам тобі таку благодать настільки, наскільки твоя душа єднається зі Мною. Світ, який ти знаєш, існує у часі та просторі. Ці властивості мене не стосуються. Все, що Я створюю, є формою Моєї думки ― Моєї енергії. Тому, що часу не існує, це не процес з етапами чи фазами і ніщо не є відокремленим від Мене. Все триває, стається і є водночас у вічному акті творіння» (Свідчення, 183).

Господь Ісус пояснює, що незважаючи на наші невдячності і бунти, Він продовжує нас любити, очікує на наше повернення і в Євхаристії приносить «постійну жертву самого себе, щоб врятувати нас. Ця жертва вічна, бо триває і відбувається весь час. Це понадчасова і позачасова жертва. В ній живете і нею дихаєте. Вона рятує кожну мить вашого життя» (Свідчення, 158); «Те, що сталося на Голгофі дві тисячі років тому, було і є ознакою того, що постійно триває, оскільки існує поза часом, якому ти піддаєшся як людина, що живе на землі. Я є невпинним і вічним вашим Відкупленням. Я постійно вириваю вас у сатани і віддаю Отцю, наскільки дозволяє Мені на те ваша вільна воля» (Слово повчання, 409).

Ті, хто усвідомлює тяжкий гріх

Святий Отець Іван Павло ІІ застерігав нас, щоби ніколи не приймали Святого Причастя у стані смертельного гріха. Він посилався на св. Павла: «Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу» (I Кор 11:28). […] «Я теж підношу свій голос, прошу, благаю вас і заклинаю не підходити до цього святого Столу з брудною та зіпсованою совістю. Таке приближення воістину неможливо назвати причастям, хоча б і тисячу разів торкалося Господнього Тіла, бо таке приближення ― радше засуд, мука і збільшення кари». А Катехизм Католицької Церкви твердить: «хто, отже, свідомий тяжкого гріха, перш ніж приступити до Причастя, мусить приступити до Таїнства Покаяння». Тому бажаю ще раз підтвердити, що в Церкві завжди важливою буде норма, якою Тридентський Собор конкретизував суворе нагадування апостола Павла, стверджуючи відносно достойного приймання Пресвятої Євхаристії: «ті, хто усвідомлює тяжкий гріх, скільки б вони не думали, що шкодують про це, якщо вони можуть мати сповідника, повинні спершу зробити сакраментальну сповідь» (ЕЕ, 36).