Оголошення третьої фатімської таємниці Йоаном Павлом ІІ стало однією з найбільших подій Великого Ювілею 2000 Року. Ми дізналися, що це пророцтво значною мірою стосувалося драматичних подій посягання на життя Святішого Отця 13 травня 1981 року.
Пророче видіння
Пророче видіння третьої фатімської таємниці символічно говорить про великі переслідування, страждання і мучеництво багатьох сповідників Христа, серед яких священики, єпископи, а також Папи двадцятого століття. Великі винищення і переслідування провокувалися людьми поневоленими атеїстичними ідеологіями, особливо комунізмом. Місце цих драматичних подій представлено у символічному образі: Папа, єпископи, священики, ченці, черниці, входять на високу гору, на вершині якої знаходиться великий Хрест. У третій фатімській таємниці читаємо: «Святіший Отець, поки туди дістався, пройшов через велике місто, яке було наполовину зруйноване, і тремтячий, хистким кроком, змучений болем і стражданням, йшов, молячись за душі мертвих людей, на чиї тіла натикався на своїй дорозі; дійшовши до вершини гори, стоячи навколішки біля великого хреста, він загинув від пострілів вояків, які кілька разів вцілили в нього з вогнепальної зброї та стрілами з луків, і так само загинули один за другим єпископи, священики, ченці і черниці, а також багато мирян, чоловіків і жінок, різних суспільних прошарків і позицій (…)».
З перспективи майже ста років, які відділяють нас від об’явлень у Фатімі, ми можемо ствердити, що у видінні, описаному в третій частині таємниці, можна побачити драматичні події, які відбулися наприкінці минулого століття. У ХХ столітті, внаслідок великої кризи віри, до влади прийшли атеїсти, які призвели до моральної дегенерації суспільства, занепаду культури, страшного поневолення, відкидаючи основні права людської особи і масово знищуючи людей. У тому часі Церква пройшла справжню Хресну дорогу. Кардинал Рацінгер пояснював, що «у хресній дорозі минулого століття постать Папи відігравала особливу роль. В образі непосильного сходження на вершину гори можна, безсумнівно, зауважити одночасно постаті кількох Пап, які починаючи від Пія Х, аж до нинішнього Святішого Отця, мали участь у стражданнях свого століття і намагалися йти через нього шляхом, що вів до хреста. У видінні також Папа гине на дорозі мучеників. Чи міг Святіший Отець, після нападу 13 травня 1981 року, наказавши принести текст третьої таємниці, не розпізнати в ньому свого призначення? Того дня він був дуже близько межі смерті і так пояснював згодом свій порятунок: материнська долоня керувала польотом кулі і Папа (…) в агонії (…) затримався на порозі смерті. Факт, що материнська долоня змінила траєкторію смертельного пострілу, є ще одним доказом того, що немає незмінної долі, що віра і молитва — це могутні сили, які мають вплив на історію і що врешті-решт молитва виявляється сильнішою від пострілів, а віра від дивізії».
Найбільша загроза… це відкинення Бога
Третя частина таємниці стосується нашої віри, оскільки в ній йдеться про історичні наслідки кризи віри і моральності, тобто про те, якими можуть бути ефекти відкинення фатімського послання. Оскільки заклик до покаяння і навернення, що міститься в посланні, не був прийнятий належним чином, тому ми є свідками, що це сумне пророцтво значною мірою здійснилося. Об’являючись у Фатімі в 1917 році, під час першої світової війни і невдовзі перед вибухом Жовтневої революції у Росії, Матір Божа передала послання, що складалося з трьох частин, в якому прагне усвідомити всім людям, що жити так, начебто Бога немає, — це найбільша трагедія людини і цілих народів, більша загроза, ніж ядерна війна і різні катастрофи. Незмінним залишається факт, що на початку ХХ століття настала велика криза віри. Саме тоді атеїсти у масонській, комуністичній, а також фашистській версії прийшли до влади, що призвело до наймасштабніших в історії людства геноцидів. Більше християн загинуло в ХХ столітті через ненависть до їхньої віри, ніж у перших дев’ятнадцяти століттях після народження Христа. Тут потрібно пригадати надзвичайно криваві переслідування, які пережила католицька Церква в Мексиці (1926-1930). Атеїстично-масонський уряд, сповнений ненависті, знищив тисячі священиків і простих людей з приводу їхньої віри. Схожа ситуація була в Іспанії (1936-1939), коли влада комуністів і соціалістів, керуючись ненавистю до Христа, жорстоко знищила 14 єпископів, 4184 священиків, 2648 ченців і черниць, а також десятки тисяч мирян. Католицьку Церкву, як найбільшого ворога, якого потрібно стерти з лиця землі, переслідували, як комуністи, так і атеїстичні гітлерівські нацисти. Кінцевою метою масонів, комуністів і гітлерівців було цілковите знищення християнства. Тому так безжально і жорстоко катували та вбивали священиків і віруючих людей в радянських і гітлерівських таборах. Історія нас вчить, що скільки разів люди відкидали Христа і всю систему цінностей, яку Він нам передав, стільки разів це призводило до появи злочинних тоталітарних систем, геноциду, занепаду культури, свободи, а також моральної дегенерації суспільств, а отже, до створення справжнього пекла на землі.
Матір Божа у фатімському посланні пригадує, що найбільшою загрозою для людства є деморалізація, втрата віри, відкинення Бога і Його закону. Це можна зауважити, як у дуже популярній ментальності життя наче Бог не існує, так і в атеїзмі: комуністичному, фашистському, сатанинському чи пропагованому ідеологією New Age. Виразом сучасної кризи віри в Європі є моральний занепад, який проявляється у зневазі до життя, масовому вбивстві ненароджених дітей, евтаназії, аморальності, контрацепції, пошесті розлучень, наркоманії і т.д. Відкинення християнської системи цінностей завжди веде до вбивчого тоталітаризму влади, а врешті до самознищення. Тому небезпечними є ті політики, які підтримують аборти, евтаназію, порнографію і моральний релятивізм. Святіший Отець застерігав: «Після падіння у багатьох країнах ідеологій, які пов’язували політику з тоталітарним баченням світу, передусім марксизму, існує не менш серйозна небезпека заперечення фундаментальних прав людської особи та чергового загарбання політикою навіть релігійних потреб, укорінених у серці кожної людської істоти. Це загроза поєднання демократії з етичним релятивізмом, який позбавляє політичне та соціальне життя незмінної моральної основи, результатом чого є неможливість пізнати істину. Бо справді, коли немає жодної визначальної правди, яка провадила б політичну діяльність і керувала нею, тоді ідеями та переконаннями можна легко маніпулювати задля цілей, які ставить собі влада. Історія вчить, що демократія без цінностей легко перетворюється в явний або закамуфльований тоталітаризм» (Veritatis splendor, 101).
Найбільш радикальне зло —це засудження
У першій, найважливішій частині свого фатімського послання (перша таємниця) Матір Божа говорить, що остаточним наслідком відкинення Бога є пекло. Вона показала дітям (Луції, Франциску і Гіацинті) страхітливе видіння пекла, а потім сказала до них: «Ви бачили пекло, до якого йдуть душі бідних грішників. Бог хоче їх рятувати, Бог хоче поширити у світі культ мого Непорочного Серця. Якщо станеться те, що я вам скажу, буде багато врятованих від пекла і наступить мир на землі».
Йоан Павло ІІ під час зустрічі у Фатімі 3 травня 1982 року у своїй проповіді пригадав це послання Матері Божої, яка прагне нас застерегти і захистити перед найбільш радикальним злом, яким є пекло: «Найбільшою перешкодою на шляху людини до Бога є гріх, перебування в грісі, а врешті зречення Бога. Свідоме відкинення Бога зі світу людської думки. Віддділення від Нього всієї земної діяльності людини. Насправді вічне спасіння маємо лише в Бозі. Якщо людина відкидає Бога, і до того ж рішуче, то логічним наслідком буде те, що Бог відкине людину (пор. Мт 7, 23; 10, 33), аж до засудження. Чи Матір, яка з усією любов’ю, яку пробуджує в Ній Святий Дух, прагне спасіння кожного, може мовчати, коли піддається сумнівам сам фундамент їхнього спасіння? Ні, не може. Оскільки послання Фатімської Матері Божої є материнським посланням, тому воно сильне і однозначне. Звучить серйозно. Звучить як промова Йоана Хрестителя на березі Йордану. Закликає до покаяння. Застерігає. Кличе до молитви. Рекомендує розарій. Це послання скероване до кожної людини.
Матір Божа у Фатімі нагадала, що найбільшою трагедією і нещастям людини є гріх і перебування в грісі, яке поступово веде до цілковитого відкинення Бога, тобто до пекла. Показуючи страхітливе видіння пекла, Матір Божа усвідомила нам, що багато душ добровільно йде на вічне засудження, якщо поринає в неволю гріхів, відкидає заповіді, перестає молитися, приймати таїнства і зрікається віри в Бога. Вічне пекло — це дійсність, до якої людина послідовно прямує, відкидаючи Бога, Його любов і Милосердя, і живе так, начебто Він не існує. З першою фатімською таємницею пов’язане послання Божого милосердя, об’явлене святій Фаустині: «З Божого наказу я була у безодні пекла (…), щоб говорити душам і свідчити, що пекло існує. Там знаходиться найбільше душ, які не вірили, що пекло є» (Щоденник, 741). Бог «хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим 2, 4). Однак, як писав святий Йоан Павло ІІ, існує найбільше радикальне зло, коли людина відкидає Бога, наслідком чого є вічне засудження, коли Бог відкидає людину. Чи «Бог, який так полюбив людину, може згодитися на те, щоб вона Його відкинула і через це була засуджена на вічні муки? А однак слова Христа однозначні. У Матея чітко говориться про тих, хто піде на вічну муку (пор. 25, 46). Хто це буде? На цю тему Церква ніколи не висловлювалася. Це незмірна таємниця між святістю Бога і людським сумлінням. Тому мовчання Церкви є в цьому місці єдиною відповідною позицією людини (…).Чи Бог, який є любов’ю, не є також остаточною справедливістю? Чи може Він погодитися на ці жахливі злочини, чи можуть вони пройти безкарно? Чи остаточна кара не є, в якомусь сенсі, необхідна, щоб віднайти моральну рівновагу в так заплутаній історії людства? Чи пекло не є часом останнім “засобом порятунку” для свідомості молодої людини?» — писав святий Йоан Павло ІІ (Йоан Павло ІІ, Переступити поріг надії, с. 140-141).
Пекло — це остаточний результат відкинення Бога. Це процес, який звершується впродовж всього земного життя людини, коли свідомий і добровільний гріх поглиблює в людині егоїзм і нищить в ній здатність любити. Якщо поневолення злом буде настільки велике, що людина буде неспроможна прийняти і відповісти на любов Христа, тоді так сформована людська особа в момент смерті з ненавистю відкине спасенну любов Бога. Це і є пеклом. Такі люди будуть остаточно виключені з Божого царства. «З Богом жартувати не можна. Що хто посіє (в житті на землі), те й жатиме (в житті після смерті). Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал 6, 8). Святий Павло застерігає: «Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, — як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують» (Гал 5, 19-21).
Таким людям, під час суду, Христос оголосить вирок осудження: «Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його» (Мт 25, 41). Таку позицію цілковитої замкнутості на Божу любов, Ісус називає гріхом проти Святого Духа. Цей гріх тому не може бути відпущений, оскільки сама людина радикально відкидає можливість навернутися (пор. Мт 12, 31-33). Вічне пекло є, отже, результатом і увінчанням всього земного життя людини, яка добровільно віддалася в неволю зла. Тому люблячий Бог остерігає нас: «Не шукайте собі смерти вашим життям безпутнім і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших» (Мудр 1, 12). «Боже милосердя — пише свята Фаустина — досягає нераз грішника в останню мить, дивним і таємничим способом. Зовні ми бачимо начебто все втрачено, насправді є інакше; душа, осяяна променями сильної остаточної Божої благодаті, звертається до Бога в останню хвилину з такою силою любові, що в одну мить отримує від Бога прощення вини і кари. О, як недослідженим є Боже милосердя. Але, о жах! Є такі душі, які добровільно і свідомо цю благодать відкидають і нею погорджують. Хоча в самій агонії милосердний Бог дає душі цю світлу внутрішню мить. Якщо душа хоче, має можливість повернутися до Бога. Однак часом душі є настільки затверділими, що свідомо вибирають пекло, марнуючи всі молитви, які інші душі за них до Бога заносять, і навіть самі зусилля Божі (Щоденник, 1698).
Друга частина фатімської таємниці
Матір Божа в другій фатімській таємниці вказує найефективніший спосіб порятунку від пекла. Це присвячення людства Непорочному Серцю Марії і розарієва молитва. Святіший Отець Йоан Павло ІІ пояснював, що «присвятити світ Непорочному Серцю Матері — це повернутися під хрест Сина. Це означає присвятити світ проколотому Серцю Спасителя, повернутися до джерела відкуплення. Відкуплення завжди залишається більшим, ніж гріх людини і «гріх світу». Сила відкуплення нескінченно більша, ніж усе зло в людині та у світі. Присвятити себе Марії означає прийняти Її допомогу в жертвуванні себе самих і всього людства єдиному нашому Спасителеві Ісусові Христу». Саме Матір Божа впевнено веде нас дорогами віри і безмежної довіри до свого Сина Ісуса Христа, щоб Він міг нас звільняти з неволі гріхів силою свого нескінченного Милосердя. «Хочу довіри від своїх створінь — говорив Ісус до святої Фаустини — Нехай не боїться наблизитися до Мене душа слабка, грішна, а навіть якби мала більше гріхів, ніж піску на землі, утоне все в безодні Мого милосердя… Не зазнає людство спокою, поки не звернеться до джерела Мого милосердя» (Щоденник, 699). Сестра Луція сказала, що Матір Божа тричі їй повторила: «наближаємося до остаточних часів». Найважливіший засіб, який служитиме порятунку людства — це присвячення себе Її Непорочному Серцю і розарієва молитва. Марія скаржилася також, що не всі, досі запропоновані, спасенні засоби людство прийняло, тому тепер Вона жертвує свої сльози.
Дорогі Читачі! Матір Божа просить кожного з нас долучитися до діла спасіння світу, власного порятунку, своїх найближчих, України і світу. Ми знаємо, що лише любов Христа може перемогти все жахіття зла, яке нависає над нами і над усім людством. Однак Христові потрібна наша згода, щоб Він міг діяти через нас і наближатися зі своєю любов’ю до найбільших грішників. Тому ми покликані до єдності з Непорочним Серцем Пресвятої Матері, щоб Вона нас вчила живої віри і довіри, яка має виражатися:
- У відверненні від зла, щоб жити згідно з моральними принципами і навчанням Католицької Церкви;
- У щоденній молитві Розарієм і розумами над Святим Письмом;
- У практиці перших п’ятниць і субот місяця з наміром винагородити Пресвятому Серцю Ісуса і Непорочному Серцю Матері Божої за свої
гріхи і світу; - У щомісячній сповіді, щоб якомога частіше єднатися з Ісусом в Євхаристії, а також, якщо це можливо, постити на хлібі і воді в середу і п’ятницю. Виконання цих прохань Фатімської Божої Матері – це порятунок для кожного з нас, України, Європи і світу.
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!