Фігура змія в третій главі книги Буття символізує спритність і майстерність, з якою сатана підходить до людини. Сцена в раю, яка відображає подію гріхопадіння людини, демонструє сатанинську стратегію спокуси людини. Образ змія має універсальне значення, бо розкриває лукавство і велику кмітливість спокусника, який з’являється до людини з будь-якою спокусою і схиляє до гріха. «З усіх польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій» (Бут 3,1).
Тобто, все починається на рівні нашого звичайного сприйняття природи. Однак, наступні вірші вже вводять нас в інший вимір, у дійсність, яка не сприймається відчуттями. Читаємо далі: «Він (змій) сказав до жінки: “Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?” Жінка відповіла змієві: “Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: «не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете”. І сказав змій до жінки: “Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло”» (Бут 3,1-5). Злий дух, який діє в даному випадку під виглядом змія, видає себе тільки за змістом сказаних ним слів.
У сцені спокуси в раю сатана спочатку намагається викривити в людській свідомості образ Бога. Починає із брехні, яку видає за турботу про істину. Він робить це, аби посіяти в людських серцях зерно підозри та недовіри до Бога: дивись, мовляв, адже Бог забороняє тобі щось, значить, Він тебе не любить, якщо обмежує твою свободу. Щоб краще зрозуміти, в чому полягає підступність цієї спокуси, слід пам’ятати, що дерево пізнання добра зла символізує насамперед заповіді та моральний закон, дані людям, аби запобігати злу й вибирати добро в прагненні до повноти щастя. Заповіді вказують шлях, який веде до істинної свободи, об’єктивно описують існуючу дійсність і тому не є для людини ні обмеженням, ні примусом. Дерево пізнання добра і зла символізує певну межу, яку людині не можна переступати. Людина, дійсно, вільна, але й сама є тільки творінням і не може самостійно вирішувати, що є добро, а що – зло, тому що тільки Бог володіє знанням про це. До гріхопадіння люди спонтанно вірили Богу, бо Він говорить правду, вірили, що для щастя їм потрібна тільки Його Любов. Лукавий, «батько брехні», (див. Йн 8,44) після того, як посіяв зерно підозри та недовіри до Бога, приступає до головної спокуси. Він говорить, що Бог просто обманув людину: «І сказав змій до жінки: “Ні, напевно не промрете”» (Бут 3,4). Бог говорить, що наслідком людського гріха є смерть, а сатана, в свою чергу, стверджує протилежне: тільки гріх відкриває перед людиною перспективу вільного та щасливого життя.
Таким чином, сатана піддав сумніву Божу Любов. Він представив Бога ворогом людини, Який тільки заважає їй досягти повного щастя. Тому слід відмовитися від послуху такому Богу. Так сатана хоче спокусити людину, щоб вона, як і він сам, збунтувалася проти Творця. «Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро і зло» (Бут 3,5). Знати добро і зло… Вирішувати самостійно, що є добро, а що – зло… Чи не означає це панувати над усією дійсністю, тобто бути, як Бог? Правда, батькові брехні не вдалося повністю втягнути людину у свій бунт, але йому вдалося довести людину до того, що вона повірила сатані й перестала вірити Богу. Так в акті недовіри, реалізованому через вчинок, відбулася дуже серйозна руйнація людської природи, яка виявилася, зокрема, в підкоренні злу, у несприйнятті любові та нездатності любити. Це і був первородний гріх. З цієї драматичної події підкорення людини гріху зло починає здаватися їй більш привабливим, ніж добро, а світ стає для неї місцем спокуси, суперечки з Богом, запереченням Його і задоволенням власної гордині. З моменту гріхопадіння почався довгий процес спокуси людини, який у наш час підійшов до своєї межі. Людина почала ігнорувати існування Бога та Його незмінні моральні норми.
Бл. Йоан Павло ІІ пише: «Спільний корінь усіх цих тенденцій – етичний релятивізм, властивий значній частині сучасної культури (EV 70) …який стверджує, що загальнозначима та обєктивна істина в дійсності недосяжна» (EV 69). Ігнорування Бога, практичний матеріалізм, аморальність, обожнення сексу через порнографію та різноманітні збочення, окультизм, магія, сатанізм, атеїстичний гуманізм, а також інші форми атеїзму є найбільшими спокусами нашого часу. Атеїзм представляє собою найбільше зло, бо ігноруючи або заперечуючи Бога з власної вини, людина грішить проти релігійної чесноти побожності (порівн. Катехізис Католицької Церкви, 2125). Сатана як геній підозри й батько брехні у своїй стратегії спокуси схиляє віруючих до магічного розуміння молитов і таїнств. Диявол прагне, щоб ми хотіли, аби Господь Бог виконував нашу волю, а не того, щоб воля Божа виконувалася в нашому житті. Христос же хоче, щоб ми повністю довірилися й віддали Йому все своє життя, щоб Він міг вести нас, бо тільки Він найкраще знає, який шлях у житті найліпший для нас. Святій Фаустині Він сказав: «Чим більше уповатимеш, тим більше отримаєш».
У своїй стратегії спокуси сатана, відмовляючись від довіри Божому Провидінню, підсовує сучасним людям різноманітні форми чарів: закликання сатани або демонів, викликання померлих та інші практики, які мають на меті надумане передбачення майбутнього.
Використання гороскопів, астрології, хіромантії, тлумачення пророцтв і ворожінь, явище ясновидіння, користування медіумічними властивостями, які є суттю виявлення жадоби владарювати над часом, історією, а, врешті-решт, над людьми, й одночасно бажання відкрити в собі приховані сили. Всі магічні ритуали, через які прагнуть зв’язатися з таємничими силами, щоб скористатися їхньою допомогою й досягунути надприродної влади над ближнім – навіть з метою допомогти його здоров’ю – знаходяться в серйозному протиріччі з чеснотою набожності. Ці практики тим більше підлягають осуду, якщо здійснюються з метою нашкодити іншій людині, і пов’язані з демонічним втручанням. Те саме і з носінням амулетів. Тому Церква закликає вірних утриматися від усього цього. «Використання засобів так званої нетрадиційної медицини з метою оздоровлення не виправдовує ні закликання злих сил, ні користування довірливістю людини» (Катехізис Католицької Церкви 2116, 2117). Слід пам’ятати, що «диявол спокушає тільки ті душі, які знаходяться у стані благодаті. Інші ж належать йому і немає потреби їх спокушати» (святий Жан Віанней). А святий Франциськ Ассизький нагадує, що кожен з нас має пройти випробування спокусою: «Воістину, ніхто не повинен вважати себе рабом Божим, поки не пройде через спокуси й муки. Переможена спокуса стає своєрідним перстнем, яким Господь заручує з Собою душу свого раба». І, нарешті, пригадаємо повчання святого Петра: «Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас. Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі. А Бог усякої благодаті, що вас покликав до вічної своєї слави у Христі, він сам, коли постраждаєте трохи, вас удосконалить, утвердить, зміцнить, утривалить» (1 Пт 5, 7-10).
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!