Мовчання Бога?

Чи можна говорити про мовчання Бога? А якщо так, то як розуміти таке мовчання?

„Авжеж, Бог мовчить, – пише Йоан Павло ІІ, – оскільки у певному сенсі Він уже нам усе об’явив. Говорив „колись” через Пророків, а „за останніх же оцих днів Він промовив до нас через Сина” (Євр 1,1-2): у Ньому сказав нам усе. Святий Йоан від Хреста каже, що Христос є „немовби величезною скарбницею з численними покладами скарбів, у які хоч би в який спосіб заглиблюватися – не знайдеш їхнього кінця-краю” („Духовна пісня”, 37,4).

Отож потрібно заново почути голос Бога, Який промовляє в людській історії. А якщо це слово не почуте – то, можливо, через те, що не розвинений внутрішній слух, аби його почути. У цьому сенсі Христос говорив про тих, які „дивлячись не бачать, і слухаючи не чують” (пор. Мт 13,13), хоча пізнання Бога весь час навстіж відкрите перед кожною людиною, доступне нам в Ісусі Христі і в силі Святого Духа (…). Так, християнство є однією великою дією Бога. Діяння слова переходить у дію таїнств.

І чим іще є таїнства (всі!), якщо не дією Христа у Святому Дусі? Коли Церква хрестить – Христос хрестить, коли Церква вділяє розгрішення – Христос його вділяє, коли Церква служить Євхаристію – Христос її служить: „Це є Тіло Моє…” – і так далі. Всі таїнства є діянням Христовим, діянням Бога у Христі. А отже, справді важко говорити про мовчання Бога. Можна лише говорити про волю заглушування голосу Божого. Справді бо, ця воля глушити голос Бога є достатньо програмною: багато людей роблять усе, аби лиш Його голосу не було чутно, аби розлягався тільки голос людини, яка не має що запропонувати, окрім тлінності. А інколи ця пропозиція несе з собою нищення, яке має космічні масштаби. Хіба це не трагедія нашого століття? (…)

Тим часом Бог вірний своєму Завіту, укладеному з людством в Ісусі Христі. Від цього Завіту Він не може відступитися, оскільки раз уже прийняв рішення, що призначенням людини є життя вічне та Царство Боже. Чи поступиться людина перед любов’ю Бога, чи визнає свою трагічну помилку? Чи поступиться цей князь тьми, „отець брехні” (Йн 8,44), котрий постійно обвинувачує людських синів, так як колись обвинувачував Іова (пор. Іов 1,9)? Швидше за все – не відступить, але, можливо, його аргументи втратять силу. Може, людство поступово протверезіє; можливо, воно знову відтулить вуха, аби почути те слово, у якому Бог сказав людині все. І не буде в цьому нічого принизливого. Людина вчиться на власних помилках. Людство також вчиться на своїх помилках, а Бог так само провадить його звивистими стежками історії. І таким чином Бог не перестає діяти. Головною Його справою завжди залишиться хрест і воскресіння Христа. Це – останнє слово правди і любові. Це також і невпинне джерело діяння Божого одночасно у таїнствах, як і на інших шляхах, які лиш Йому відомі. І ці дії пролягають крізь серце людини й через історію людства”.

Йоан Павло ІІ