Вступ Малкольма Маґґеріджа до Католицької Церкви 1982 року голосною луною прокотився по засобах масової інформації. Адже це був один із найвідоміших англійських журналістів і письменників, автор найкращих телевізійних програм ХХ століття.
Малкольм Маґґерідж був справжньою зіркою малого екрану, водночас дуже видатним письменником, якого порівнювали з Ґ. К. Честертоном і К. С. Льюїсом. Його навернення стало завершенням довгого процесу пошуку правди.
Малкольм Маґґерідж народився в Лондоні 24 березня 1903 року. Його батько був агностиком, одним із засновників Незалежної лейбористської партії (Independent Labour Party). У сім’ї Маґґеріджів християнство замінила релігія соціалістичного прогресу. Малкольм перейняв від свого батька переконання, що на землі можна збудувати соціалістичний рай, справедливе, мирне і процвітаюче суспільство.
Кембридж
Маґґерідж навчався у Селвін-коледжі в Кембриджі. Там він подружився зі старшим від нього семінаристом Відлером, що був впливовою фігурою в коледжі. Їхня дружба тривала аж до смерті. Завдяки цьому знайомству Малкольм мав змогу впродовж двох семестрів жити в монастирі англіканського Ордену Доброго Пастиря. Цей період був для нього винятковим досвідом церковної спільноти. Щоденні заняття перепліталися з Літургією годин, Євхаристією, навчанням і працею на землі. Водночас він невтішно шукав допомоги в питаннях віри. Він хотів знати, чим вона є і як її можна здобути. Палко молячись, він просив очевидного знаку вічного життя, проте його не отримав. Юнак не усвідомлював, що віра – це важка і болісна дорога цілковитої відмови від усякого зла, що поневолює людину і перешкоджає пізнавати духовний світ. Завдяки перебуванню в монастирі Малкольм зрозумів, що «дороги стриманості ведуть до щастя, а потурання собі, зокрема у сексуальній сфері, веде до нещастя і докорів совісті. Яка ж радість народжується в серці, коли людина відкине амбіції світу, розпусту, крикливі егоїстичні бажання. І яке страждання – коли вона їм поступиться». Про це він особисто напише через багато років.
«Я соціаліст»
Наприкінці навчання Маґґерідж покинув християнство і втратив віру. Після закінчення коледжу йому запропонували працювати вчителем в Індії. Він туди поїхав, проте втекти від питань про остаточний сенс життя йому не вдалося. Водночас пізнання індуїзму, буддизму та ісламу поглибили його повагу до величі та глибини християнства. У листі до батька 1926 року він написав, що «християнство охоплює все, і для життя – це те саме, що Шекспір для літератури». Саме тоді Малкольм захопився книжками Честертона про св. Франциска і підвалини віри, зокрема його твором «Ортодоксія». Він зізнавався, що любить Христа, однак не терпить інституційної Церкви, бо та «вбиває живу красу Бога».
Маґґерідж був переконаний, що людина осягне внутрішню гармонію і щастя в соціалістичній державі. «Я соціаліст, – писав він, – тому вірю, що відповідні умови допоможуть людині бути доброю, а такі умови створює тільки колективізм». Невдовзі Малкольм отримав пропозицію працювати в Каїрі, куди і виїхав разом зі своєю дружиною. У столиці Єгипту він розпочав свою кар’єру журналіста, працюючи кореспондентом часопису «Манчестер Ґардіан».
Стриманість, самообмеження, аскетизм
Малкольм Маґґерідж одружився з Кітті Доббс влітку 1927 року, укладаючи свій шлюб в органах реєстрації актів цивільного стану. Його обраниця походила із заможної родини та, як і її чоловік, була пронизана соціалістичними ідеями. Вони вважали себе вільними від релігійних обмежень і забобонів, тому їхній шлюб був звичайною партнерською умовою, яку можна було б розірвати будь-якої миті. Їхні погляди на секс були ультраліберальні. Тільки за багато років вони зрозуміли, що егоїстична гонитва за сексуальною насолодою і численні зради були причиною величезних страждань, які вони завдавали одне одному та своїм дітям. Зраджуючи дружині, Малкольм завжди відчував велику провину. Його сповнювала зневага до своєї егоїстичної поведінки і туга за чистотою серця. Він писав, що, піддаючись сексуальному пожаданню, людина егоїстично женеться за щастям, яке нагадує «молоду козулю, гарну і гнучку. Під час полювання вона стає бідною, переляканою жертвою, а коли її вбивають – смердючим м’ясом».
Із тілесним пожаданням Маґґерідж боровся багато років свого життя. Під час своєї духовної боротьби за чистоту серця він з тугою звертався до християнських засад, згідно з якими справжнє щастя можна знайти, «відкидаючи егоїзм, а не піддаючись йому; відвертаючись від тілесного пожадання, а не заспокоюючи його». Журналіст не заглушав голосу совісті, а отже, не намагався виправдовувати свої подружні зради і називати зло добром. Він зберіг елементарну чесність і був вірний голосу совісті. Така позиція після багатьох років внутрішньої боротьби привела його до віри і примирення з Богом, врешті-решт він відкрив повноту правди в Католицькій Церкві.
Маґґерідж написав есе «Геть із сексом», що стосувалося сексуальної революції. На основі спостережень і прикладів із реального життя він показав, до якої духовної пустки та розбещеності призводить порушення моральних принципів у сексуальній сфері. Він застерігав, що стиль життя, який пропонує сексуальна революція, веде до найбільших життєвих нещасть. А 18 січня 1962 року у своєму щоденнику зізнавався: «Єдине бажання, яке я ще маю в цьому житті, – це те, щоб згорів у мені всілякий егоїзм, вся гординя, хтивість, пожадливість… Я прагну, щоб щоразу слабше полум’я мого існування палало яскраво і впевнено, без вибухів диму, аж поки не спалахне востаннє». В інтерв’ю у грудні 1965 року Маґґерідж визнав, що йому врешті вдалося стати собі господарем і опанувати свої бажання. Тоді він сказав: «Людина мусить вирішити: або вона тримає в карбах свої бажання, або підкоряється їм. Я свої переміг».
Тоді розпочався найчудовіший період життя Малкольма і Кітті, який виявлявся у великому мирі та щасті, що було результатом подружньої гармонії. Вони відкрили радість чистої подружньої любові і насолоджувалися одне одним так, як ніколи досі.
Стриманість, самообмеження, аскетизм, зусилля, щоб навчитися панувати над своїми чуттями і почуттями й осягнути духовну свободу та вміння любити і радіти життю, – все це було всупереч пропагованому тоді способу життя.
Тому не дивно, що така позиція Маґґеріджа викликала хвилю критики та глузувань з боку тих, що оспівували ліберальний секс, пропагували гедонізм і вседозволеність.
Поведінка Малкольма – це не повернення до пуританства, а дорога до свободи і повноти радості життя. У своєму щоденнику він писав: «Тепер я закоханий у стриманість. Людина повинна відмовлятися від якихось речей не тому, що вони приємні (це пуританізм), а тому, що відмовляючись від них, інші виявляться приємнішими».
Варварське обличчя комунізму
Малкольм Маґґерідж був безкомпромісний у пошуках правди, як у моральному, так і в інтелектуальному аспекті. Він боровся зі своїм егоїзмом, зі своїми неопанованими почуттями і пожадливістю, а водночас у ньому йшла інтелектуальна боротьба. Цілковито просякнутий соціалістичними ідеями, на початку 30-х років ХХ століття він став на бік комунізму. Виїжджаючи 1932 року до Москви як кореспондент, він був переконаний, що побачить країну, де вперше в історії людства нікого не експлуатують, а навпаки – там панує рівність, справедливість і щастя.
Проте журналіст дуже швидко зрозумів, що вірив в утопію. Він відкрив, що в СРСР все збудоване на брехні і насильстві. Він писав: «Спершу там була брехня, і брехня стала інформацією, що оселилася між нами». Маґґерідж особисто пересвідчився, що комуністична ідеологія, втілена в життя, показує своє варварське обличчя жахливого монстра тоталітарного поневолення і геноциду. Він був свідком голодомору в Україні, через який загинули мільйони людей. Цей голод, що його Сталін свідомо запланував і реалізував, був карою за опір примусовій колективізації українського землеробства.
Водночас європейські еліти захоплювалися Радянським Союзом. Чимало журналістів, письменників та інтелектуалів, керуючись політкоректністю та простим опортунізмом, всупереч фактам публікували ідилічну брехню про ситуацію в комуністичному «раю». Малкольм описав це явище сліпоти, глупоти та інтелектуальної нечесності у новелі «Зима в Москві», що вийшла 1934 року, і назвав його «особливим гріхом ХХ століття». Маґґерідж був одним із небагатьох письменників, що наважувався писати правду. Він перший доніс до громадськості інформацію про жахливий злочин голодомору в Україні. Свої статті він надіслав редакції в Манчестері у дипломатичному багажі, щоб їх не конфіскували комуністичні агенти.
Побувавши в Радянському Союзі, Малкольм Маґґерідж з відразою відкинув комуністичну ідеологію, що призвела до тоталітаризму влади, поневолення і злочину геноциду. Завдяки досвіду життя в СРСР Маґґерідж знову почав цікавитися духовністю і Христом. У книжках Достоєвського і Толстого журналіст відкрив містичну традицію російської культури. Під час Літургії у храмі, стоячи серед голодних людей, які возносили молитви до Бога, він вперше зазнав радісної правди про воскресіння Христа: жодні земні сили не здатні Його подолати. Тоді чоловік відчув велике бажання цілковито і безумовно ввірити все своє життя Христові, всемогутньому своєю любов’ю без жодних засобів примусу. Журналіст усвідомив, які катастрофічні наслідки має відкинення Христа і Його навчання: людина божеволіє і опускається до тваринного рівня. Малкольм відчув глибоке бажання стати християнином. Він визнав: «Християнська любов для мене як безнадійна любов. Я ношу в собі її образ і деколи дивлюся на неї з безвідрадною тугою».
Тероризм ліберальної ідеології
Розчарувавшись перебуванням у СРСР та ідеологією лібералізму, з 1944 року Маґґерідж почав роздумувати над тим, щоб долучитися до Католицької Церкви. У щоденнику він записав: «Я бачу силу і важливість Католицької Церкви, проте ще не в стані чесно прийняти її догмати». Після повернення з Москви Малкольм зрозумів, як сильно лібералізм, що є попередником тоталітаризму, нищить європейську цивілізацію. Він вважав, що підступна брехня лібералізму – це ігнорування очевидного факту: «Людина, покинута напризволяще, стає жорстокою, хтивою, лінивою і схильною до злочину. Єдиний спосіб, щоб утримати в карбах її погані схильності, – це пробудити в ній страх перед Богом та іншою людиною. З цих двох альтернатив я вище ставлю страх перед Богом». На думку журналіста, ушляхетнює і мобілізує людей до доброго життя передусім усвідомлення Божої справедливості та страх втратити вічне життя з власної вини.
Маґґерідж захищав християнство, ще не будучи християнином. Він стверджував, що найнебезпечніший ворог християнства – це не Сталін чи Гітлер, а лібералізм. Він застерігав, що цивілізація смерті у ліберальному вбранні вже понад століття нищить фундаменти християнської цивілізації, яка захищає гідність кожної людини, свободу совісті та право на життя від зачаття до природної смерті. Втілені в життя ідеї лібералізму нівелюють християнську етику і будь-які правила поведінки, що з неї виникають, і як наслідок – ведуть людство до самознищення.
У своїй автобіографії «Хроніка змарнованого життя» він писав про деструктивний вплив поглядів Фрейда і Маркса на всю західну цивілізацію: «Вони так ґрунтовно підкопали фундамент цивілізації Західної Європи, як цього ніколи не зробив чи не міг зробити жоден революційний рух. Фрейд зробив це у сфері моральності, а Маркс – в історії. Вони двоє застосували поняття «детермінізм», і так переконали людей, що ті звільнені від будь-якої відповідальності за свою особисту і соціальну поведінку». Маґґерідж наголошував, що саме Ісус Христос – єдиний фундамент європейської цивілізації, а не Чарльз Дарвін, Карл Маркс чи Володимир Ленін. Лібералізм є запереченням усього, що об’явив Ісус Христос. І якщо відкинути Ісуса Христа, то тоді пошуки надії приведуть до безнадії, гонитва за щастям – до остаточного відчаю, а бажання жити – до щупальців смерті.
Малкольм був безкомпромісний у боротьбі з тероризмом ліберальної ідеології. 1968 року він відмовився від посади ректора Единбурзького університету, категорично виступаючи проти наполягань студентів легалізувати на території університету наркотик ЛСД та розповсюджувати контрацептивні таблетки. У своєму останньому виступі Маґґерідж висміяв ці студентські вимоги. Він порівняв ситуацію единбурзького навчального закладу до морального стану Римської імперії за часів її занепаду. А бунт студентів, які вимагали легалізувати наркотики і контрацептиви, назвав жахливо смішною та найжалюгіднішою спробою в історії втекти від відповідальності та труднощів. Він прямо сказав: «Наркотики і ліжко – ось вид втечі, притаманний кожному старому слинявому розпуснику будь-коли і в будь-якому місці світу».
Святість людського життя
Малкольм Маґґерідж був переконаний щодо святості людського життя. Він зрозумів, що відокремлення сексуального акту від продовження роду, спричинило жахливе спустошення в моральній сфері, у поглядах, поведінці та міжособистісних стосунках. Це призвело до дискримінації материнства і популяризації стародівоцтва, до згоди на статеві збочення і ставлення до них як до сексуальних взаємин у шлюбі, відкритих для нового життя. Врешті-решт це привело до легалізації абортів і страхітливого геноциду ненароджених дітей.
1978 року Малкольм прорік, що в недалекому майбутньому у європейських країн виникне спокуса легалізувати евтаназію як спосіб звільнити себе та свій електорат від щоразу більшого тягаря догляду за хворими, старими та інвалідами. Він вважав, що на сповільнення публічного тиску легалізувати евтаназію вплинуло усвідомлення, що під час Нюрнберзького процесу евтаназію вважали одним із жахливих злочинів Другої світової війни. Маґґерідж стверджував: «Вистачить 30 років, щоб у нашому гуманістичному суспільстві цей злочин став актом співчуття». Він наголошував на болісному факті, що аборт і евтаназія – це своєрідний «гуманний» голокост, у якому загинуло більше людей, ніж за часів Гітлера.
Журналіст активно захищав енцикліку папи Павла VI Humanae vitae. 1978 року, під час конференції у Сан-Франциско, присвяченій цій енцикліці, Маґґерідж у своєму виступі ствердив, що сексуальність треба розуміти як таїнство любові, фундамент нерозривності подружжя та сімейної спільноти. Він назвав Humanae vitae документом, який має фундаментальне значення для всього людства, переконаний, що історія підтвердить правильну позицію Церкви щодо контрацепції. Така позиція Малкольма була актом великої громадянської відваги, всупереч панівній тоді пропаганді, що легалізація контрацептивів та абортів – це ознака емансипації та звільнення жінок.
Маґґерідж боровся з контрацептивною ментальністю і захищав святість людського життя від зачаття до природної смерті. Він не сумнівався, що єдиною дієва протиотрута на злочини абортів і евтаназії – це захист святості життя, який веде Католицька Церква. І щоразу, чуючи твердження «небажана дитина», згадував, як Мати Тереза, тримаючи на долоні мале немовля, яке знайшла в калькуттському смітнику, з усмішкою сказала: «Бачиш? Це – життя».
Свідчення Матері Терези
Малкольм Маґґерідж витривало шукав правду. Великою підтримкою у цьому були для нього твори великого наверненого св. Августина, а також шедевр християнської містики XIV століття «Хмара незнання». Проте вирішальний вплив на навернення журналіста мала його зустріч з Матір’ю Терезою, яка відбулася весною 1969 року, під час зйомок фільму про Згромадження Сестер Місіонерок Любові. Маґґерідж тоді написав: «Мати Тереза сама собою – це живе навернення. Неможливо, щоб перебуваючи з нею, слухаючи її, спостерігаючи, що вона робить і як це робить, якоюсь мірою самому не навернутися. Її цілковите присвячення Христові, її переконання, що до кожної людини потрібно так ставитися, так їй допомагати і так її любити, наче це сам Христос; її просте життя Євангелієм і радість, коли вона приймає таїнства, – все це щось таке, чого не можна відкинути. Немає книжки, яку я коли-небудь читав, промови, яку чув, або богослужіння, в якому я брав участь, немає людських стосунків чи якогось трансцендентного досвіду, який наблизив би мене більше до Христа чи допоміг би мені більше усвідомити, що означає для нас Втілення і що воно від нас вимагає. Отже, що таке навернення? Це проблема подібна до запитання: що таке закоханість? Немає стандартних процедур і визначеного часу».
Завдяки свідченню Матері Терези в серці Малкольма з’явилася любов до Католицької Церкви, проте йому ще треба було 13 років, щоб дозріти до остаточного рішення стати католиком. Його книжка «Ісус знову відкритий» (Jesus Rediscovered), видана 1969 року, свідчить про те, що журналіст почав вважати себе християнином, однак незалежним від Церкви чи якоїсь церковної спільноти.
Маґґерідж усвідомлював, що найнебезпечніша духовна хвороба – це гординя, що відділяє людину від Бога, а також чуттєвість, яка прив’язує людину до землі. У журналіста з’явилися докори совісті, що він змарнував так багато свого життя, висловлюючи свій жаль так: «Ти кликав мене, а я не прийшов, – ці порожні роки, ці порожні слова, ця порожня пристрасть». Водночас він твердо вирішив якомога плідніше прожити ті роки, що йому ще залишилися. Відтоді він підтримував місію Матері Терези і допомагав людям із розумовими вадами.
Всередині 70-х років Маґґерідж позбувся телевізора, бо пересвідчився, що телебачення – це «склад нашої брехні», а телекамера – «найнебезпечніший з усіх винаходів нашого часу». 1981 року він остерігав, що найскладніше християнинові протистояти «величезній силі ілюзії. Людина створила цього століття таку машину ілюзій, якої ніколи раніше не було. Куди б ти не пішов, ці ілюзії завжди поруч і натякають, що щастя можна осягти завдяки тілесності, що повнота життя – в успіху».
Журналіст вказував на небезпеку втечі в уявний, нереальний, віртуальний світ, що його створюють медіа і реклами: «Ніколи досі в історії людства такі несуттєві матеріальні аспекти життя не показували за допомогою реклами так спокусливо, схиляючи людей, щоб вони бажали все більше і більше речей, нав’язуючи переконання, що радість і найбільше щастя можна осягнути тілесністю». Він наголошував, що дійсність ми «маємо пронизувати, огортати, любити як найбільший дар», бо в цій дійсності перебуває втілений Бог – Ісус Христос, і це можна осягнути завдяки молитві.
Повернення додому
Рішення долучитися до Католицької Церкви у житті Малкольма було завершенням довгого процесу його духовного розвитку. Журналіст із великою покорою прийняв усі правди, що їх явив Бог і яких навчають у Католицькій Церкві.
Малкольма Маґґеріджа прийняли до Католицької Церкви разом із дружиною Кітті 27 листопада 1982 року в каплиці Божої Матері у Херст Ґрін. Церемонію очолив єпископ Кормак Мерфі-О’Коннор з Арундельської дієцезії. Після цього Маґґерідж написав, що його навернення викликало «почуття повернення додому (…), де він знайшов місце за столом, що вже давно його очікувало».
Малкольм відкрив радісну правду: Бог – добрий і милосердний, Він робить усе, щоб привести грішників до навернення. Людина – вільна, вона може втратити контакт із Богом, може зануритися у свою чуттєвість і у своїй гордині звеличуватися, може погорджувати своїм Творцем. У своїй глупоті вона може проклинати Бога, висміювати релігійних людей, вона навіть може оголосити смерть Бога. Однак наприкінці свого земного життя їй залишиться тільки одне: впасти навколішки і в покірній молитві ввіритися Божому милосердю. Якщо вона цього не зробить, то її чекає жахлива вічність пекла. А якщо зробить, тоді зазнає величезної доброти, любові та милосердя Бога, невимовної радості від прощення всіх її гріхів.
Маґґерідж усім серцем прийняв скарб віри і підпорядкував своє життя її вимогам. Він пересвідчився, що «віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих» (Євр 11,1). Малкольм Маґґерідж наголошував, що віра – це спеціальний вид пізнання, бо ми мусимо прийняти наявність завіси таємниці між часом і вічністю. Віра дає людині змогу вникнути в цю таємницю і налагодити особистий контакт з Ісусом Христом – істинним Богом, що став справжньою людиною і перебуває з нами у таїнствах, звільняючи нас із рабства сатани, гріха і смерті.
Після свого навернення журналіст надзвичайно полюбив Христа у Пресвятих Дарах. Участь у Святій Месі була для нього найважливішою подією дня. Надприродний світ духовної дійсності став для нього реальніший за світ, який можна пізнавати органами чуття. Спільно з дружиною вони жили в тиші, без телебачення, віддалені від світу, цілковито ввіряючись Богові під час довгих щоденних молитов. Вони готувалися до найважливішого моменту зустрічі з Христом у годину смерті.
1988 року, за два роки до своєї смерті, Малкольм зізнався: «Тут, на землі, я завжди почувався чужинцем, усвідомлюючи, що наш дім десь в іншому місці. Тепер, наближаючись до кінця свого паломництва, я знайшов притулок у Католицькій Церкві, звідки можна побачити Небесні Ворота в мурах Єрусалима, чіткіше, ніж з будь-якого іншого місця, хоч лише так, наче крізь затемнене скло». 1989 року здоров’я у журналіста погіршилося, він почав втрачати пам’ять. Бог вислухав його молитву, у якій він просив цілковитого очищення: «Впокори мою гордість».
Прийнявши святі таїнства, Малкольм Маґґерідж відійшов у вічність 14 листопада 1990 року. Його життя – це свідчення, що Бога «знаходять ті, що Його не спокушають, і Він являється тим, що Йому не спроневіряються. (…) Бо в душу, яка лихе мислить, мудрість не ввійде, ані не оселиться в тілі, запроданім гріхові» (Мудр 1,2.4).
Джерела: M. Muggeridge, Conversion: The spiritual Journey of a Twentieth-Century Pilgrim, Nowy Jork 1988; G. Wolf, Malcolm Muggeridge: A Biography, Londyn 1995; M. Muggeridge, Jesus Rediscovered, Londyn 1969; J. Pearce, Literary Converts, San Francisco 2000; J. Pearce, Pisarze nawróceni, Warszawa 2007.
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!