«Найурочистіша хвилина мого життя, це момент, коли приймаю Святе Причастя. За кожним Причастям тужу й за кожне Святе Причастя дякую Пресвятій Трійці. Якби Ангели могли заздрити, то заздрили б нам у двох справах: перша – це Святе Причастя, а друга – це страждання».
Сьогодні готуюся до Твого приходу, як наречена до приходу свого Нареченого. Великий Господь – мій Наречений. Небеса не можуть огорнути Його. Серафими, які стоять найближче до Нього, закривають свої обличчя й неустанно повторюють: Святий, Святий, Святий. Той великий Господь, то мій Наречений. Йому співають Хори, перед Ним падають Трони, перед Його світлом гасне сонце. А однак той Господь, то мій Наречений. Серце моє, вийди з тої глибокої задуми, як Його возвеличують інші, бо на це немає часу, адже надходить і вже біля твоїх дверей.
Виходжу до Нього назустріч і запрошую Його до дому свого серця, принижуючись перед Його величчю. Але Господь підносить мене з пороху і, як наречену, запрошує мене сісти біля Нього, щоби сказала Йому все, що маю в серці. А я, осмілена Його добротою, схиляю свою голову на Його груди й говорю Йому про все. На першому місці розповідаю Йому про те, про що б не розповіла жодному створінню. А пізніше говорю про потреби Церкви, про душі бідних грішників – як сильно потребують Його милосердя.
Але хвилина швидко збігає. Ісусе, мушу вийти назовні, до обов’язків, які на мене чекають.
Ісус говорить мені, що є іще хвилина, щоби попрощатися. Взаємний, глибокий погляд і мабуть на хвилину розлучаємося, але ніколи насправді. Наші серця постійно з’єднані; хоч ззовні розриваюся поміж різних обов’язків, проте присутність Ісуса занурює мене в постійне зосередження» (Щоденник, 1804-1806).
св. Фаустина Ковальська
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!