На відміну від багатьох поляків, у мене не було можливості пізнати вчення католицької Церкви в дитинстві. Мої батьки були здекларованими атеїстами і навіть мене не охрестили. Сьогодні я католик за своїм вибором, переконаний, що в Церкві є правда і вона приведе мене до спасіння.
Ісус Христос насправді не хоче, щоби «хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння» (2 Пт 3, 9). Тому й мене шукав довго та наполегливо, поки я не дозволив Йому знайти мене, як заблукалу овечку. Це Він відшукав мене і привів до католицької Церкви.
Я повинен визнати, що перші люди, які вказали мені на Христа як на Сина Божого і Спасителя світу, були протестантами. Однак, як окреслив це Майкл Корен у своїй книзі «Чому католицька Церква має рацію» (M. Coren, Dlaczego Kościół katolicki ma rację), у протестантському підході до віри можна зауважити певну внутрішню проблему. Якщо Біблія – це остаточне Слово Боже і єдиний провідник до спасіння та вічного життя, то чому є десятки тисяч протестантських деномінацій, що конкурують між собою, і чому так багато з них заперечують одна одну? Усі протестанти вірять у Біблію й читають її, як добрі учні та послідовники Христа, і водночас одні аргументують, що потрібно хрестити дітей, інші – тільки дорослих; одні висвячують жінок, інші – ні; деякі дозволяють споживати алкоголь, інші – ні; дехто вважає, що Євхаристія – це Христове Тіло, а інші стверджують, що тільки частково, а ще інші, що це символ глибокого значення, а наступні – що це тільки зовнішній знак. Деякі протестантські спільноти вважають, що тільки переклад Біблії VII століття єдиний правильний, інші стверджують, що ті помиляються. Деякі дозволяють розлучення й навіть, так звані одностатеві шлюби, інші цього не роблять. І так далі. Однак усі стверджують, що Біблія – непомильний провідник.
Але чи можливо, щоби лише Біблія керувала християнами? Майкл Корен справедливо вказує, що насправді Ісус не залишив людям Святе Письмо. Я б навіть сказав, що в цьому аспекті католицька Церква – це не «люди книги», тому що не чергова священна книга стала фундаментом спільноти християн. Це Христос, ставши жертвою за наші гріхи і воскреснувши для нашого спасіння, зібрав Церкву, якій дав Святого Духа і Євхаристію. Саме така послідовність: Ісус звершив досконалу жертву за наші гріхи, і через жертву уособив себе в Євхаристії, а потім дав Церкві Святого Духа, щоби Він вів віруючих, «учив і нагадував» Правду (Йн 14, 26). А потім, за багато років, під натхненням Святого Духа, Церква написала священні книги Нового Завіту. Новий Завіт висвітлює тільки деякі події і справи, якими жила молода Церква, не будучи документом, що засвідчує цю спільноту.
Тому вважати, що керуючись тільки Біблією, можна жити згідно з вченням Христа – це абсолютна помилка. Христос навчав, що ми повинні жити в спільноті Церкви, яку Він заснував, яка збирається навколо Євхаристії і якою керує Святий Дух. Слово Боже не закрите тільки в тексті священних книг – воно «живе і діяльне» (Євр 4, 12), адже це – Особа (Йн 1, 1-14).
Спільнота християн, яку заснував Ісус Христос, зосереджується навколо апостолів і їхніх наступників, серед яких Петро займає особливе місце. Саме на цій скелі Ісус будує свою Церкву (Мт 16, 18), яка зберігає Його вчення та дотримується його. Майкл Корен дуже точно пояснює, що «непомильність Папи зовсім не означає, що він скаже: “Буде дощ” і почне падати, чи скаже, що якась спортивна команда виграє, і вона виграє. Говорячи серйозно, це не означає, що висловлювання чи твердження Папи, його книги і статті, розмови і проповіді є безпомилкові. Безумовно, вони варті уваги й поваги, але не мусять бути повністю безпомилковими. Непогрішимість Папи полягає в іншому (…) Непомильність стосується навчання, яким є Господь. Господь – це Христос, що обіцяв: “Я буду з вами до кінця світу”; і тому ніколи не допустить, щоби Його Церква припустилася фундаментальної помилки. Таке вчення про Святого Духа в католицькій Церкві (…) Крім того, непомильність стосується також Колегії єпископів, які навчають істинному вченню».
З цього виникає, що справжній послух вимагає від нас дізнатися правду про Його Церкву. «Ісус дав Петру і його духовним наслідникам ключі від Церкви й обіцяв, що коли він буде навчати й керувати як слуга Христа на землі, то не помилиться, не зможе помилитися. Це наша справа, коли ми відкидаємо Христа, однак йдучи за Ним, ми повинні ставитися до Його слів серйозно – адже це логічно. Люди, які жили в час Петра, чинили так само» (M. Coren, Dlaczego Kościół katolicki ma rację).
Іриней із Ліону ще в ІІ столітті висловлювався дуже різко: «Ми повинні відкинути ті спільноти, які з якоїсь причини, самозадоволення чи марнославства, через сліпоту або хибне судження, що не були належно засновані й не можуть засвідчити правонаступництво єпископів, як у найбільшій Церкві, що відома всім, яку заснували й утворили в Римі двоє найславетніших апостолів – Петро і Павло. Ця Церква має традицію та віру, яку ми отримали після того, як апостоли оголосили її людям».
Я відкрив цю правду у своєму житті та знайшов Христа в спільноті католицької Церкви. Тому дуже ціную книгу М. Корена «Чому католицька Церква має рацію» і раджу всім її прочитати. За її допомогою можна легко переконатися, що Церква має правду, і зробити свідомий вибір.
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!