Я народився в Радянському Союзі. Батьки охрестили мене потай, запросивши православного священика додому; але віри вони не практикували. Як зізналася одного разу мама, вона навіть не знала, хто такий Ісус Христос… І хоча вона кілька разів намагалася завести мене до церкви, в якій я був хрещений (православної), але там я почувався дуже недобре — може, через моє грішне життя; може, також через те, що Служби Божі там велися церковнослов’янською мовою і тривали довго, а сісти було ніде.
Наскільки пригадую, я почав вірити в Бога приблизно у 16 років, коли хтось мені подарував Біблію (протестантську версію, без второканонічних книг). Я почав читати її.
Проте мій шлях до католицької Церкви був довгий і тернистий. Тоді нас активно євангелізували протестанти і сектанти. Тому перші книжки, що стосувалися віри в Бога, потрапляли до моїх рук від них. То була література баптистів, п’ятдесятників, свідків Єгови.
Прочитавши їхні книжки, я отримав спотворене тлумачення Святого Письма і мав переконання, яке поширювали свідки Єгови, буцімто Церква походить від диявола. Пізніше я вирішив, що єдиною істинною вірою є вчення свідків Єгови, оскільки вони самі про це навчають.
Я перечитав дуже багато їхніх журналів («Вартова Башта» і «Пробудись») та книжок: вони так регулярно мені їх постачали, аж ледь залишався час читати саму Біблію…
Усі ці роки я жив у гріхах і навіть не знав, що таке сповідь і Святе Причастя. Тому й не міг позбутися гріховного тягаря, який тільки збільшувався. Тоді ще й не зовсім усвідомлював, що я грішник.
Одного разу я зрозумів, що не знаю, в чому сенс мого життя. Мав непогані досягнення в освіті, бізнесі, вже був одружений, мав квартиру та перспективи для матеріального добробуту… Проте для чого жити далі — не знав.
І я дуже щиро й гаряче почав молитися до Бога ось такими словами: «Господи, я не знаю, для чого живу. Маю багато земних благ і можу здобувати їх далі, але я готовий Тобі це все віддати, аби Ти лиш показав, для чого мені далі жити, щоб Ти вів мене у житті…»
Відтоді почалося моє навернення, і я навіть вважаю той день початком свого нового життя. Я навчався розуміти Біблію не так, як трактували її сектанти. Повикидав усю літературу свідків Єгови і читав лише Біблію. В інтернеті (й не тільки) поширював інформацію про брехню, якої навчають свідки Єгови. Я розмістив цю інформацію також на форумі Львівської греко-католицької духовної семінарії — і через той форум один семінарист почав переписуватися зі мною та відкривати істинне вчення католицької Церкви.
Він і подарував мені католицькі книги: «Наслідування Христа» Томи Кемпійського та «Києво-Печерський патерик».
Цей семінарист допоміг нам із дружиною піти до сповіді. То була моя перша свідома сповідь — генеральна сповідь за все життя…
Проте диявол так легко мене не відпускав. Діялися різні дивні речі. Я почав відчувати, як зі мною розмовляє дух і навіює різні думки, різні брехливі ідеї, залякування тощо. Він представлявся як Дух Божий, проте, порадившись із семінаристом, я зрозумів, що то був нечистий дух. Він ще багато неприємностей мені влаштував, наприклад, змушував несправедливо обмовляти ближніх, фальшиво «пророкувати» та чинити інші гидоти.
Тоді ж сталася одна подія, що зміцнила нашу віру. Моя дружина була вагітна, проте лікарі сказали, що дитина має ризик народитися з синдромом Дауна.
Наш сповідник порадив поїхати на молитву до Йова Почаївського. У Почаєві я молився біля його мощів про заступництво у народженні здорової дитинки. І Бог звершив чудо: дитина народилася повністю здоровою!
Ми почали ходити до греко-католицького храму. Там нам дуже подобалося. Я відкрив для себе те, що ця церква відрізняється від православної, що Служба Божа може бути короткою і зрозумілою, що з дітьми можна слухати її трансляцію біля храму, якщо всередині дітям тісно і важко.
Коли дитину треба було віддавати до садочка, ми попросилися до римсько-католицького дитсадка, де була каплиця. Там я відкрив для себе латинську месу. На ній із дітьми було ще легше, Ми почали ходити на Служби Божі до цієї каплиці.
Там я вперше отримав журнал «Любіть одне одного!» і почав дізнаватися багато цікавого про католицьку Церкву.
Врешті ми з дружиною вирішили святкувати християнські свята за західним календарем, хоча це не дуже сподобалося нашим батькам. Третю нашу дитину ми вже охрестили в римсько-католицькій Церкві.
За ці роки до Церкви навернулися і мої батьки, і брат із дружиною. Батьки взяли шлюб, оскільки досі жили без нього, почали слухати Радіо Марія. Брат із дружиною почали ходити до православного храму і практикувати віру.
Я з повагою ставлюся до православних християн, проте у православній церкві (Московського патріархату) мені бракувало деяких речей, наприклад, вчення про чистилище, зрозумілої та короткої Святої Меси, лавок у храмах, літургії в різні пори дня (а не лише до обіду), також і Святих Мес протягом тижня (а не лише в неділю та свята, як це буває в малих містах), меншої кількості обов’язкових свят протягом робочого тижня (їх є у православній традиції досить багато протягом року). Бракувало спільного з західними християнами календаря свят, більшої поваги до віруючих інших конфесій, зокрема до католиків…
Я дякую Богу за те, що Він привів мене до своєї католицької (Вселенської) Церкви. Нарешті.
Слава Богу за все!
Читач з України
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!