«Що трапилося з заповіддю “Не чини перелюбу” в нашому житті?» — запитував нас святий Йоан Павло ІІ. «Чи подружжя справді турбується про те, щоб їхні діти народжувалися від порядних батьків? Чи ми маємо відчуття того, що людське тіло створене для воскресіння і ми повинні дбати про його гідність?
Чи ми усвідомлюємо, що людська стать — це доказ великої довіри, яку Бог виявляє людині, чоловікові та жінці, й чи ми хочемо цю довіру зберегти? Чи ми пам’ятаємо про те, що кожна людина — це особистість, і забороняється іншу людину вважати предметом, який можна з пристрастю оглядати чи просто використовувати?» (Ломжа, 4 червня 1991 р.).
Святіший Отець Йоан Павло ІІ протягом перших п’яти років свого служіння під час катехез, які відбувалися по середах, говорив про теологію людського тіла, пояснював об’явлену Богом правду про значення людської сексуальності. Бог, створюючи людину, вкладає в її серце прагнення незнищенної любові. Лише така любов може задовольнити наше прагнення бути щасливими. Тому Ісус Христос закликає нас приймати Його любов і так любити одне одного, як Він нас любить. По‑особливому це має виражатися в інтимній любові чоловіка й жінки, яку Христос позначає святим знаменням таїнства Подружжя. Господь каже: «Що Бог з’єднав, нехай людина не розлучає» (Мт 19, 6). Подружжя, укладене законно, є нерозривним і, як таїнство, стає образом та іконою Святої Трійці. У Божих планах статевий акт належить тільки подружжю, він стає для них своєрідною участю в житті та любові Святої Трійці. Бог хоче, щоб статевий акт виражав безкорисливий дар особистості усього свого духовного й тілесного багатства іншій людині — чоловікові чи дружині, щоб він був святим знаменням таїнства Подружжя, джерелом взаємної святості чоловіка і дружини. Такий статевий акт можливий лише у таїнстві Подружжя, коли чоловік і дружина перебувають у стані освячувальної благодаті, а отже, коли вони мають чисті серця. Бог навчає нас, що найголовнішою є любов, натомість чуттєва статева насолода і людські почуття повинні підпорядковуватися закону любові, тобто Його заповідям. У цьому контексті видно, що гріхи нечистоти нищать духовну сферу людини, вбивають любов, поглиблюють егоїзм, провадять до вічної кари. «Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані злоріки, ані грабіжники — царства Божого не успадкують» (1 Кор 6, 9‑10).
До особливо важкої категорії гріхів належать: подружня зрада, дошлюбні стосунки, гомосексуальні стосунки, перегляд порнографії, оральний секс, використання контрацепції. Також свідоме і добровільне самозаспокоєння через мастурбацію, петинг та ін. знищують любов і поглиблюють егоїзм. Ці дії ламають Божі заповіді, заперечують безкорисливе дарування себе: чинять людську особу залежною від сексуальних бажань і поневолюють так само, як алкоголь чи наркотики. Це смертельні гріхи, бо знищують дар чистого серця, руйнують людину, вводячи її у стан смерті духа та поневолення силами зла. У своїй теології тіла святий Йоан Павло ІІ будить нас із духовного заціпеніння. Його вчення для багатьох — це відкриття істини, що справжня любов і свобода не можуть існувати без морального ладу, без чистоти серця. «Цивілізація смерті хоче знищити чистоту серця», — застерігав Святіший Отець Йоан Павло ІІ. «Один із методів цих дій — спрямований підрив довіри до того стану людини, яким є цнотливість. Це особливо страшне явище, бо метою атак стає вразливе сумління дітей і молоді. Цивілізація, яка таким чином ранить або вбиває справжні стосунки людини з людиною, є цивілізацією смерті, бо людина не може жити без справжньої любові» (Сандомир, 12 червня 1999 р.).
Встаньте, ходімо!
До тих усіх, які знеохочуються на шляху віри, святий Йоан Павло ІІ звертається: «Встаньте, ходімо!» і заспокоює: «Божа любов не накладає на нас тягарів, яких би ми не могли підняти, не ставить нам вимог, яких би ми не виконали; якщо кличе, то приходить з необхідною допомогою» (Встаньте, ходімо!, с. 163). Аби щоденно йти дорогою віри, необхідна самодисципліна. Треба скласти план дня й мати бажання його виконати. У щоденному режимі має бути час, призначений для молитви, зустрічі сам-на-сам із Христом, час на працю і служіння ближнім, а також на гідний відпочинок. В усі свої заняття, працю і молитву треба вкладати ціле серце. Потрібно від себе вимагати, треба долати егоїзм, який проявляється у знеохоченні до праці, лінощах та потуранні собі. Яким чином? Рішенням волі потрібно змушувати себе діяти, молитися, працювати — особливо тоді, коли найдужче не хочеться. Якщо, попри свою слабкість і падіння, людина все одно буде підводитися і йти дорогою Заповідей та Євангелія, розуміючи і виконуючи Божу волю, тоді Христос зможе сформувати її людяність і звільнить її серце від егоїзму.
Уся наша духовна сила й міць випливає з молитви. Це на молитві, у таїнстві Покаяння і в таїнстві Євхаристії ми дозволяємо Ісусові, щоб Він змінював наші серця, звільняв їх від гріхів і чинив нас здатними любити. Тому так сильно самих себе кривдять люди, коли занедбують молитву, бо тоді їхнє життя мізерніє і завмирає. Вони стають беззахисними перед атаками сил зла.
Аби щоденно йти дорогою віри, треба визначити дуже конкретний термін на молитву: розарій, Дев’ятницю до Божого милосердя, роздуми над Святим Письмом, поклоніння Пресвятим Дарам чи інші форми молитви. Ніколи не можна звільнятися від обов’язку молитви, посилаючись на поганий настрій чи самопочуття. Саме тоді, коли я не хочу молитися, я повинен молитися інтенсивніше, жертвуючи Ісусові свою нехіть і поганий настрій. Небажання молитися і схильність відкладати молитви на пізніше — це підступні й небезпечні спокуси злого духа. Потрібно це усвідомлювати і рішуче їх відкидати.
Дбаючи про духовне життя, не можемо занедбувати регулярної, щомісячної сповіді. Добре було б мати постійного сповідника. Особливо важливо присягнути Христові такими словами: «Ісусе Христе, присягаю Тобі, що старатимусь жити завжди у стані освячувальної благодаті, а якби я упав (упала), то зразу ж прийду до Тебе, щоб Ти мене звільнив від гріха у таїнстві Сповіді».
Ціле життя святого Йоана Павла ІІ — це яскраве свідчення того, що все в його житті починалося «біля стіп Христа, утаєного у Пресвятих Дарах». Таємницею Його святості є саме молитва. Папа щоденно призначав для неї кілька годин. Завдяки Службі Божій, молитві та роздумам він черпав із Христа любов, мудрість, знання і силу, бо лише Христос — єдине Джерело, в якому «сховані всі скарби мудрості і знання» (Кол 2, 3). Згадуючи краківський період, Святіший Отець писав: «У приватній капличці я не лише молився, але також перебував там і писав. Тут я написав свої книжки, серед них праця “Особа і дія”. Я переконаний, що каплиця — це місце, з якого походить особливе натхнення. Це великий привілей — мати змогу жити і працювати у призмі цієї Сутності, наче могутній магніт. Мій сердечний (на жаль, немає його вже на світі) приятель Андре Фросар у книжці “Бог існує, я зустрів Його” глибоко зрозумів силу і красу цієї Сутності. Однак не завжди треба бути фізично присутнім у каплиці, щоб у духовний спосіб увійти в царину Пресвятих Дарів» (Йоан Павло ІІ, Встаньте, ходімо!, с. 116).
Рух Чистих Сердець
Святий Йоан Павло ІІ закликає нас із Небес зі ще більшою силою, ніж це робив за життя. Закликає нас усім своїм духовним надбанням, яке нам залишив, аби ми не лякалися відчинити двері своїх сердець Христові, щоб ми витривало крокували шляхом святості, довірилися Його безмежному милосердю і приймали дар чистого серця. «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт 5, 8), — сказав Ісус Христос. Блаженні, тобто щасливі, лише ті люди, які мають чисте серце, тобто ті, хто перебуває у стані благодаті. Не маючи чистого серця, ми не можемо любити і осягнути Небо. Тому найголовніше наше завдання — це дозрівання до святості, здобуття дару чистого серця.
Немає справжньої любові без єднання з Христом, без чистого серця, без стану благодаті. Якщо хтось має смертний гріх, то перебуває в стані духовної смерті й поневолення силами зла. Така людина не може любити, бо вона віддалилася від єдиного Джерела любові, яким є Ісус, а в її серці переважають лише сильні емоції та тілесні пристрасті.
Ісус Христос запрошує тебе, щоб ти віддав чи віддала Йому своє серце для лікування в Його «клініці чистих сердець», аби Він міг вчинити твоє серце чистим, вільним і здатним любити. Це можливо лише тоді, коли ти всіма силами припадеш до Ісуса. Коли співпрацюватимеш із Ним, дозволиш підносити тебе з кожного падіння, зцілювати всі твої духовні рани у таїнствах Покаяння та Євхаристії, а також у витривалій щоденній молитві.
Хто може приєднатися до Руху Чистих Сердець? Кожен, хто хоче жертвувати Ісусові своє серце для лікування і вчитися від Нього любити чистою любов’ю.
Якими є вимоги? Щира готовність виконувати всі зобов’язання, уміщені в Молитві ввірення себе, а особливо зобов’язання щоденно молитися й читати Святе Письмо, негайно позбуватися тяжкого гріха через таїнство Покаяння, а також систематично працювати над собою: укладати й послідовно виконувати такий план дня, коли ти матимеш визначений час на молитву, працю та відпочинок.
Коли і як можна приєднатися до Руху Чистих Сердець? Кожної миті! Спершу висповідайся, а коли приймеш Ісуса у Святому Причасті — жертвуй Йому своє серце, відмовляючи Молитву ввірення себе.
Просимо, повідом нашу редакцію про свій вступ до РЧС, щоб ми могли тебе вписати до Книги чистих сердець і вислати спеціальне благословення. Пам’ятай про щоденну Молитву ввірення себе і про те, що двомісячник «Любіть одне одного!» — це формаційний часопис членів РЧС в усьому світі (друкуємо його 23 мовами). Тому всі члени РЧС мають обов’язок регулярно читати цей журнал. Відчувайте співвідповідальність за євангелізацію свого оточення, Вітчизни та світу за допомогою журналу «Любіть одне одного!» Божа Мати, яка є Головним Редактором нашого часопису, просить вас також писати й висилати ваші свідчення до редакції. Діліться з іншими багатством віри та досвідом Божого діяння у вашому житті.
Нехай воскреслий Христос наповнює вас любов’ю та миром.
Зі священицьким благословенням і даром щоденної молитви за кожного з вас.
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!