Під егідою більшовицького Союзу Войовничих Безбожників в усьому Радянському Союзі провели атеїстичну кампанію, яка мала за мету насамперед те, щоб викинути з голів наймолодшого покоління думку про Бога. Під час панування більшовиків християнство на захоплених ними теренах не тільки забороняли, але й висміювали, не боялись ображати.
«Відділення Церкви від держави» — на практиці
Kомсомольці та піонери були головними акторами «антирелігійних карнавалів» чи «судів» проти Бога, організованих під керівництвом Союзу войовничих безбожників. Під час цих видовиськ дітей заохочували голосувати за кару смерті для Творця.
Такі забави відбувалися зазвичай у час найголовніших християнських свят. Постійним елементом таких «карнавалів» було, наприклад, групове плювання на хрест чи спалення християнських символів. Наприклад, під час московського «антирелігійного карнавалу» 24 груд-ня 1929 року було спалено символи різних релігій.
У радянських школах організували гуртки войовничих безбожників, а в березні 1930 року навіть відкрився Всесоюзний конгрес безбожних дітей. Дітей підсилали попід церкви, аби вони записували прізвища тих, хто відвідував богослужіння. Звичайною справою було, щоб учні складали атеїстичну присягу (це була головна вимога примусового вступу до до до Комсомолу — молодіжної комуністичної організації).
1923 року інсценізували судовий процес над Богом: школярі мали голосувати за засудження Бога на смерть. У школах проводилися конкурси на найбільш вишукане блюзнірство. На початку 1930‑х років популярним було привітання «Бога нема» і відповідь «І не треба» або «І не буде». Йшлося не про «модні» привітання. Це був своєрідний ритуал переходу, трансгресії, від якого немає повернення назад до «забобонів».
На межі 1920-1930 років Союз войовничих безбожників організував також «антирелігійні університети», тобто навчання, що пропагувало атеїзм у місцях праці по містах та в колгоспах по селах. Також існували радіовідповідники цих «університетів» (згідно з даними Союзу — хоча до них треба підходити обережно — у 1931-1932 роках слухачами таких «антирелігійних університетів» були понад 1 200 000 радянських громадян).
Інструментом поширення агресивної атеїстичної кампанії у Радянському Союзі були також театри. Наприклад, від 1928 року в Ленінграді діяв театр «Атеїст». Перша вистава, яку невипадково показали у Страсну П’ятницю, насміхалася з Христа. У 1929-1931 роках таких вистав було понад 300.
Заборонити Різдво Христове!
Войовничі безбожники, наслідуючи своїх попередників із часів Французької революції, намагалися дехристиянізувати й сам час. 1929 року на шпальтах «Безбожника» стверджували: «Ми успадкували старий календар, який жодним чином не відповідає вимогам нашої епохи. Відлік часу від народження Христа для нас неприйнятний. Такий календар лише утверджує релігійні пересуди і наказує вірити, що Ісус насправді існував (…). Він нам не відповідає ще й тому, що містить дуже багато релігійних свят. Назви днів тижня (неділя і субота) теж нам не відповідають».
Від 1920-х років стало звичайним для активу войовничих безбожників організовувати так звану антисвяткову кампанію. Як писали наприкінці 1920‑х років у польськомовній пресі, яку друкували в Радянському Союзі: «До так званого “різдва христового” залишається неповний місяць. Клір організовується, органісти готують облатки і вже підраховують, скільки зможуть заробити на цьому (…). Треба вести кампанію не тільки під кутом знищення усяких релігійних дурниць, як, наприклад, “непорочне зачаття”, “народження Христа” і т.д., а й пояснювати шкідливу контрреволюційну суть релігії та діяльності духовенства, з погляду зв’язку боротьби з релігією та з реалізацією п’ятирічки, індустріалізації країни, соціалістичної перебудови сільського господарства». У зв’язку з цим запропоновано готові «антисвяткові девізи» на зразок: «Посиленою антирелігійною працею очистьмо дорогу до колективізації», «Геть “різдво христове”; хай живе повний робочий тиждень», чи «Замість “різдва христового” — день індустріалізації та колективізації».
У 1920-х роках Союз войовничих безбожників раз по раз проголошував постулат цілковитої «реформи» календаря (знову за зразком Французької революції). Наприклад, у березні 1929 р. на шпальтах «Безбожника» було оголошено проект впровадження в Радянському Союзі п’ятиденного робочого тижня, а кожний день мав називатися по‑новому. Тиждень мав починатися «Профднем», тобто «Днем професіонала», далі мали йти «День Партії», «День Рад», «День Культури», а в кінці — «День Відпочинку».
Як і в часи Французької революції, об’єктом особливо жорстокої боротьби була неділя (тим паче що назва цього дня російською, державною мовою совєтів, — «воскресенье», тобто воскресіння, сама по собі вже не може бути «політично правильною»). З неділею боролися різними способами. Наприклад, через впровадження наприкінці 1920‑х так званої безпереривки — безперервної праці в колгоспах, фабриках та установах. Було заборонено вживати назви «неділя» («воскресенье») і «субота» («шабат», теж релігійне свято, хай і нехристиянське). Тепер ці дні називалися «вихідними». 1930 року день 25 грудня оголосили Днем індустріалізації. Більшовицький День енергетики невипадково був призначений на важливе для православних свято святого Іллі; натомість більшовицьке Свято лісу відзначали того самого дня, коли було православне свято Пресвятої Трійці. 1931 року в Радянському Союзі офіційно було заборонено святкувати Воскресіння Христове.
Нова світська традиція: замість хрещення — «октябрини»
Спільним елементом діяльності французьких революціонерів XVIII століття і російських більшовиків ХХ століття було те, що скасування християнських звичаїв в обох випадках супроводжувалося наслідуванням, а властиво мавпуванням обрядовості, пов’язаної з християнською релігією.
Наприклад, у 1920-х роках у більшовицькій Росії було впроваджено церемонію «октябрин» для дітей. Ця нова світська традиція, назва якої пов’язана з більшовицьким переворотом у жовтні 1917 року, повинна була замінити обряд хрещення — фактично забороненого. Під час радянських «октябрин» батьки складали присягу, що виховуватимуть дитину по‑комуністичному (мавпування зобов’язань батьків під час хрещення, що будуть виховувати дитину у вірі Церкви). Після «октябрин» дитина отримувала портрет «дитини Леніна» (замість білої шати), на завершення співали «Інтернаціонал».
Дорослим під час «октябрин» змінювали «застарілі» імена, а малим дітям надавали нові «прогресивні». Наприклад, для хлопців (чоловіків) — Маркс, а для дівчаток (жінок) — Енгеліна або Роза (на честь Рози Люксембург). Використовували також більш вишукані комбінації. Чимало хлопців носили ім’я Владлен (за першими буквами імені та прізвища «вождя революції»), Мелор (Маркс, Енгельс, Ленін, «Октябрьская революция») чи Марлен (Маркс і Ленін). Були й такі, кому давали ім’я Дазмір (акронім девізу російською мовою «Хай живе всесвітня революція»). Дівчат «ущасливлювали» іменами на кшталт Нінель (за іменем Леніна, якщо читати назад), Барикада, Октябрина (від російської назви жовтня), Парижкомуна (від Паризької комуни), Серпіна (від серпа) або просто Революція, Диктатура чи й навіть Терора.
Серед комсомольців популярними були так звані червоні весілля, що відбувалися зазвичай на фабриках чи в Будинках комсомолу. Наречені ставали перед портретом Леніна (замість перед вівтарем) і присягали на вірність одне одному, а передусім принципам комунізму. Аж до кінця існування Радянського Союзу «добрим звичаєм» було, коли після шлюбної церемонії молода пара несла квіти до пам’ятника Леніну, а їх по всьому Союзу не бракувало.
Процес дехристиянізації, здійснюваний більшовиками, стосу-вався також останнього шляху людини на землі. У 1920‑ті роки в Радянському Союзі був дозволений лише світський похорон. 1927 року видано наказ про заборону ставити хрести на цвинтарях. За рік до того Союз войовничих безбожників на шпальтах своїх газет запропонував кремацію замість традиційного поховання тіла у труні. У Москві, зокрема, радили використати для цього будівлі колишнього Донського монастиря (одного з найбільших православних у російській столиці), який більшовики закрили.
Старий маневр: наука=атеїзм, релігія=забобони
Старим маневром, який використовувала атеїстична пропаганда войовничих безбожників, було посилання на «науковість», аби виробити в людей стереотип сприйняття: атеїзм — це «наука», а релігія — це «забобони». Цей хід відомий ще з часів антикатолицької пропаганди епохи Просвітництва (атеїзм = «філософія»). У 1920‑х роках у газеті «Безбожник» писали: «Релігія — це ніщо, це примара (…). Якщо хочеш знищити релігію, то ми кажемо: вивчай науку. Наука замість релігії. Ти повинен знати, як функціонує природа і суспільство. Тільки так зможеш пізнати своє буття».
Посилаючись на «наукові докази», більшовицька пропаганда переконувала, що найбільші християнські свята (Воскресіння і Різдво Христове) мають «язичницьке коріння» і є «залишками давніх, язичницьких культів». Наприкінці 1920‑х, коли боротьба з християнством щораз сильніше ставала елементом політичної розправи з «класовим ворогом», з’явився ще один аргумент: відзначення християнських свят становить безпосередню політичну загрозу для «існування соціалістичного устрою». У грудні 1927 року «Безбожник» у статті під заголовком «Різдво Христове і захист Радянського Союзу» навіть переконував своїх читачів, що святкування Народження Спасителя у Вифлеємі є «загрозою для радянської обороноздатності».
У Радянському Союзі навіть танки — атеїстичні
Атеїстичну пропаганду поєднува-ли також із реалізованою у 1930‑х роках, за часів Сталіна, програмою інтенсивного озброєння (саме цьому, по суті, сприяла індустріалізація). 1928 року «Безбожник» писав, що церкву Воскресіння Господнього в Костромі перетворили на «музей оборони», а на її куполі замість поваленого хреста уміщено «нову трійцю»: скульптури літака-винищувача і двох танків обабіч.
На початку 1930-х років Союз войовничих безбожників організував серед своїх членів кампанію підтримки озброєння Червоної Армії через сплату членських внесків. Куплений таким чином танк носив назву «Безбожник», а придбаний за ці кошти підводний човен — «Войовнича безбожниця». Показово, що серед самих войовничих безбожників цей заклик не мав стовідсоткової підтримки, і тому не вдалося зібрати більших коштів.
Поруч із культом радянських вождів (Леніна і Сталіна) новою релігією «радянської людини» мала стати індустріалізація. 1929 року Ємельян Ярославський, голова Союзу войовничих безбожників, окреслював напрям чергового завдання, яке треба поєднати із «п’ятирічним планом соціалістичного будівництва, (…) особливо що стосується конкретних важливих справ перебудови промисловості та сільського господарства».
1932 року, за зразком першого сталінського п’ятирічного плану «промислового розвитку» (кош-том мільйонів жертв людей із «розкуркулених» сіл, мешканці яких гинули у радянських концентраційних таборах або на непотрібних, важких «великих будовах соціалізму»), було проголошено «антирелігійну п’ятирічку». Згідно з нею планувалося, що «до 1 травня 1937 р. на всій території СРСР не залишиться жодного молитовного будинку, і саме поняття бога має бути перекреслене як пережиток середньовіччя, як інструмент утиску робітничих мас».
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!