Аборт – це ліки?

Мене звати Пауліна, мені 31 рік. Я одружена 12 років, мій чоловік – Марек, йому 36. У нас дві доньки: Кароліна (12 років) і Вероніка (7 років). Зараз ми очікуємо третю дитину, напевно, Домініку, яка розвивається під моїм серцем.

Пів року тому я вживала дерматологічні ліки і саме тоді завагітніла. Однак вагітність була недопустимою не тільки впродовж курсу лікування, а й шість місяців після нього.

Це ліки, які на думку всіх лікарів і медичних довідників, мають тератогенний вплив, тобто ушкоджують плід. Я знала про це, тому ми з чоловіком, використовуючи природний метод розпізнавання плідності, були дуже обережними. Переїзд, нове місце проживання, стрес із цим пов’язаний, призвели до того, що я десь припустилася помилки й завагітніла.

Спочатку я не вірила, думала, що це неможливо… Перша консультація в лікаря була жахіттям – лікар не давав жодного шансу, що дитина буде здоровою. Я благала про допомогу… Він попросив, щоби я почекала під кабінетом. Лікар дзвонив до фармакологів та інших лікарів, щоби дізнатися чи є якийсь шанс для мене й моєї дитини. На жаль, коли я зайшла в кабінет вдруге, то було ще гірше – його діагноз був страшний: «Ці ліки мають стовідсотковий тератогенний вплив і жодної надії, що дитина народиться здорова. Велика ймовірність сильного ураження мозку, пухлини, каліцтво, синдром Дауна…». Тільки деякі, озвучені лікарем, хвороби були описані в інструкції цього препарату. На думку лікаря, у моєму випадку, найімовірніше, ці симптоми проявляться у дитини одночасно. Наприкінці, лікар, після свого монологу й мого плачу, бажаючи бути люб’язним, сказав, що в мене є один порятунок. Він допоможе мені все це пережити; у моїй ситуації процедура буде проста й запевнив мене, що за тиждень після операції все стане на свої місця. Аборт – вбивство моєї дитини – це його ліки для мене! Я запитала скільки в мене часу, щоби прийняти рішення, на що лікар відповів, що часу немає й не варто навіть замислюватись, бо потім буде тільки важче, і призначив мені візит за три дні, незалежно від мого рішення. Я вийшла звідти заплакана і йшла, немов п’яна. Потім подзвонила до чоловіка. Він, вислухавши мене, сказав, що зараз нічого не відповість на це, тому що спершу мусить помолитися. Я до кінця свого життя буду вдячна Богові за поведінку мого чоловіка в такий жахливий момент!

Наступного дня мій чоловік сказав, що Господь дав нам це життя й ми не маємо права його знищити. Ми повинні довіритися Богу й чекати. Це було нелегко… Ми зверталися до інших лікарів з надією на інакший діагноз, однак кожного разу я знову була шокована – усі говорили так само, кожного разу я чула такі слова: «Якщо ви вирішите народити, це буде рослинка, а не дитина. Чи ви усвідомлюєте, що це значить? Ви знищите цим свою сім’ю й подружжя».

Сатана знає, де вдарити – і вдарив у найболючіше місце. Мого подружжя й сім’ї, за які я так боролася, мало не стати. Не можу цього дозволити. Що робити? Убити? Убити свою дитину?… Безліч думок було в моїй голові. Мені був потрібен час на роздуми, тому я пішла до лікаря й попросила лікарняний. Однак лікар відмовив. На екрані УЗД видно плід, який на думку лікаря вже не розвивався – черговий удар! Лікар навіть не хотів завести картку вагітності, бо вважав, що незабаром станеться викидень або однозначна необхідність зробити аборт. І так я побувала в декількох лікарів Кракова, які повторювали, що надії нема…

Я хотіла виїхати з дітьми та чоловіком на п’ять днів на море, але лікар запевняв, що я не повинна їхати, бо ще цього тижня, найімовірніше, буду змушена зробити чистку матки від мертвого плоду. Я почекала ще два дні і, беручи на себе відповідальність, поїхала із сім’єю на море – такі спільні маленькі канікули. Проте це був важкий час, коли ми часто сварилися з чоловіком. Сатана хотів нам довести, що те, що казали лікарі, може здійснитися. Тоді я почала думати: «Напевно лікарі таки мають рацію, я можу втратити чоловіка й сім’ю». Ми повернулися, а я постійно думала, що робити. «Ще не пізно. Минає тільки восьмий тиждень, ще можна», – такі думки часто приходили до мене… І тоді Господь явився зі своїм світлом і силою.

Одної ночі я не могла заснути… Врешті, заснувши під ранок, мені приснився сон: мене оточували й зачіпали демонічні істоти. Щоби відчути себе безпечніше, я почала молитися «Отче наш» і коли дійшла до слів: «Нехай буде воля твоя», вони зникли. Тоді я прокинулася вся мокра від поту й перелякана.

Для мене це був чіткий і зрозумілий знак: коли я погодилася на Божу волю, злі духи відійшли. Дитина, яку я ношу, – це не моя власність, це не я дала їй життя, тому не маю жодного права на це життя – я маю лише обов’язок бути матір’ю. Відтоді жодного разу вже не думала про хірургічне втручання й благала Бога, щоби дав мені силу прийняти Його волю, якою б вона не була – навіть ту, яка для мене по-людськи буде надто важкою, адже буде пов’язана з хворобою моєї дитини.

Прийшов час аналізів, ми пішли разом із чоловіком, просячи Бога, щоби допоміг нам прийняти будь-який результат. Чудо: «Жодних патологій не виявлено, дитина виглядає здоровою», – це були слова лікаря, який проводив діагностику. Ми були дуже щасливими. Проте це була тільки перша діагностика. Наступна була запланована лише на 20-й тиждень вагітності, тому тривога ще залишилася.

Те, що відбувалося в нашій сім’ї також було чудом. Від вересня ми з чоловіком щодня молилися розарієм. Ми вступили до спільноти Домашньої Церкви, де познайомилися з чудовими людьми. Для мене це було дуже важливо, адже в новому місті я нікого не знала, а тепер ми подружилися з іншими сім’ями, з якими разом прямували до Бога. Щодня читаючи Святе Письмо, ми щораз глибше пізнавали його.

Для нас почався чудовий період, у якому діяв Ісус. Ми брали участь у заступницьких молитвах і в них віддавали Богові свою сім’ю. Я також повикидала з дому всі «обереги», статуетки «на щастя», дитячі книжечки, у яких траплялася магія. У нашій сім’ї запанувала спокійна й довірлива атмосфера.

Коли прийшов час чергової діагностики, я поїхала знову до Кракова. Дорогою до кабінету я відчувала жах. Почалося діагностування і… Результат був неймовірний – наступне чудо! Усі органи дитинки були здорові, неушкоджені та без генетичних патологій. Слава Господу за це!

Я знаю, що перед нами ще довга дорога, але щодня прошу Господа про благодать щирого й цілковитого навернення для нас. Для Бога нема нічого неможливого і слава Йому за це!

Пауліна