„Чистота” – це слово стало для мене докором щодо моєї власної поведінки, способу життя, того, ким я є. Я могла дати собі раду з різними гріхами і слабкостями, але не з онанізмом…
Можна роздумувати про початки і причини цього гріха. У моєму випадку – і, гадаю, так само й у випадках багатьох інших, хто пробує побороти цю проблему – постання її досить складне.
Мабуть, спочатку це було просто розрядка сексуального напруження, а пізніше вона стала способом розрядки будь-якого виду напружень і психічних конфліктів. Такий ото простий спосіб, про який ніхто не відав. Якось це допомагало долати те, що важке, незрозуміле, болюче.
Однак, достоту як із наркотиком, потрібно було збільшувати дозу. Збільшувати й збільшувати…
Не думайте, що я не соромилася того, що робила. Сором приходив, коли вже згрішила, особливо ж перед святою сповіддю. Було відчуття провини, прагнення виправитися, жаль, спроби полишити цю залежність… Спочатку я вірила, що мені вдасться, що то був „останній раз”. Пробувала боротися зі своїм соромним гріхом упродовж кількох років. Мобілізувала свій розум, аби знайти якийсь вихід. Пробувала саму себе по-різному переконувати. Упродовж деякого часу мені вдавалося утриматись від мастурбації, але пізніше я знову до нього поверталась. Я відчувала, що мій гріх принижує мене й применшує мою – і без того занижену – самооцінку.
По кількох роках я дійшла висновку, що це є видом залежності, хоча ніколи доти не стикалася з поняттям „сексуальної залежності”. Я відчувала, що це подібне до алкоголізму або наркоманії.
Я знаю, як важко покинути паління, як важко по багатьох роках пияцтва перестати зазирати до чарки. Побоювалася, що я ніколи „цього” не полишу. Надодачу інколи думала: „Але ж я не кривджу інших, щонайбільше – кривджу себе. Ну, може, ображаю ще Бога, але, мабуть, не так уже й сильно”.
Я почала замислюватися над сенсом таїнства покути: „Навіщо сповідатися, виражати жаль, вирішувати виправитися, якщо я все одно повертаюся до свого бруду?”… Це вже був розпач і водночас – благання людини, яка знає, що по-людськи все втрачене і що тільки Бог може допомогти у цій ситуації.
Тоді я почула в собі якийсь голос, який сказав: „Просто йди до сповіді!” Я послухалася. Ці слова мали в собі якусь силу, немовби підштовхували до дій. Ані тоді, ані тепер я не можу цього зрозуміти. Стільки разів я приступала до святої сповіді, але ніколи раніше нічого подібного не ставалося.
Водночас із цими словами прийшло усвідомлення, що тільки регулярна сповідь і, насамперед, часте приймання Христа у Євхаристії – це самі по собі ліки від гріха. Він очищує, дає силу, дає віру, дає справжню свободу. Просто вистачить приймати святе Причастя й відкритися на дію Христа. Стільки разів я чула й читала про це, але тільки тепер переконалася і зрозуміла. Це такий великий дар Божий!
Тепер часто до мене повертається думка й відчуття, що якщо я можу приймати Христа у Пресвятому Таїнстві, то нічого більше мені не потрібно: що це є найважливіше. Я живу в чистоті. Тепер це набагато легше, бо я відчуваю, що Господь Ісус мене пильнує, що Він допомагає мені. Я б хотіла поставити Христа у центр свого життя, а власне кажучи, хотіла б, аби то Він був моїм життям. Стільки ще потрібно зробити, стільки можна в собі змінити на славу Божу! Я дуже цьому рада. Вірю, що все буде добре.
Сподіваюся, що моє свідчення комусь допоможе в боротьбі з гріхами. Проте знаю, що гріх неможливо подолати без Христа, без Його підтримки.
Це правда, що благодать, яку я отримала, не є моєю заслугою. Вона є вираженням великої любові Христа, який похилився, аби мене підвести.
Дякую Тобі, Боже! Прошу, зволи надалі бути присутнім біля кожної людини.
Юстина
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!