10-12 серпня ми вирушили у парафіяльне паломництво дорогою санктуаріїв Матері Божої у Польщі. Як головному організатору цього паломництва, мені довелося багато працювати, щоб – для слави Божої – найкраще усім скерувати. Після повернення додому я відчув велику втому. Поспавши три години, я пішов на роботу, де моя втома дала ще більше про себе знати.
У цей день, 13 серпня, я отримав замовлення, щоб перейняти обслуговування тепловоза. Через чотири години роботи зі станції завантаження каміння я поїхав тепловозом на сніданок до їдальні в депо. Після зупинки тепловоза і вимкнення двигуна я вийшов на дах кабіни, щоб запломбувати влив паливного бака. Під час цієї операції я знаходився в лежачому положенні на даху тепловоза. Після герметизації паливного баку, щоб спуститися, я вирішив встати на ноги. Збирався зіскочити з даху на капот тепловоза, але, побачивши, що він занадто короткий, відступив назад, зробивши кілька кроків, щоб стрибнути на нього. У той час, коли вже ноги відірвались від даху, із середини кабіни я почув – через радіозв’язок, що мені негайно потрібно залишити це місце, тому що я перебуваю під високою напругою, тобто 3000 кВт!
Після того, як я зіскочив на капот двигуна, я автоматично зіслизнув на платформу тепловоза, приліпившись за поруччя. Перебуваючи в таких судомах, я з неймовірним жахом дивився на дах локомотива, на товстий, електричний кабель, який знаходився на відстані близько 1,5 м від даху тепловоза – тобто, на висоті мого плеча. В цей час я почув– тричі повторюваний – голос: «Там, на даху тепловоза закінчилося твоє життя. Відтепер ти живеш заново». Я усвідомлював (не дивлячись на те, що перебував у шоці!), що в той момент відбулося чудо Милосердного Бога, який зберіг моє життя, всупереч будь-якій логіці подій.
Це залишиться загадкою по-людськи ніколи незбагненною, як це сталося, що хоч я зробив кілька кроків назад і вперед, на даху кабіни, незрозумілим чином я не доторкнувся головою до смертоносного кабелю, який чітко проходив нижче мого зросту! Мало того – насправді, мені навіть не потрібно було доторкатися до цього кабелю взагалі, оскільки при такій великій напрузі і неприкритому дроті виступає явище так званої дуги (тобто перескоку іскри), як тільки людина наблизиться до такого дроту. Тому всі обставини та логіка подій вказують на те, що в цій ситуації я не мав шансів вижити. Той факт, що я не втратив життя в той момент, є для мене справжнім чудом Милосердного Бога, яке випросила для мене Мати Божа – я в цьому переконаний – Мати Божа Фатімська.
Через кілька секунд після цієї події, коли я розмірковував над моїм чудовим порятунком, всі мої думки були скеровані до Фатімської Панни. Зрештою, це був саме її день – 13 серпня – і в той же час, день, коли майже 17 років я проводив, завдяки Божій благодаті, фатімські чування в нашій церкві. У глибині душі я відчуваю, що в день Свого свята Панна не дозволила мені померти! В надприродній спосіб Вона огорнула мене своїм дівочим плащем так, щоб недосягла мене смерть на місці, в якому з усією певністю на мене чекала.
Під час роздумів над цією подією з щораз більшим переконанням народжувалася в мені свідомість, що дар уціління життя від Бога і Самої святої Пані є «планом щодо моєї душі», яка в першу чергу мусить гідно з усіх сил виразити вдячність та прославу. Також моє життя мусить змінитись. Я відчуваю зараз – дуже міцно – покликання до того, щоб із ще більшою наполегливістю та відданістю проголошувати фатімське послання, щоб докласти нових зусиль і правдиво їх реалізовувати – для того, щоб Мати Божа Фатімська ставала все більш і більш відомою і коханою. Допоможи мені, святий Боже!
Річард
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!