Довіряйте безмежно!

Для Бога нема нічого неможливого – для людини це був би кінець, але не для Бога. Для Нього – це початок нового життя, а для мене величезна благодать.

Це був чудовий час, коли я довідалася, що вагітна. Ми з чоловіком дуже хотіли мати донечку, бо мали вже двох синів. Усе передбачало бути чудовим – попередні вагітності проходили добре. На жаль, цього разу радість була короткочасна. Коли я була на 18-20 тижні, лікар заявив: «Це дівчинка, але нічого хорошого не обіцяю.  У будь-який момент ви народите»… Це означало, що кожної миті може статися викидень. Я запитала лікаря, чи можливо це лікувати, може у якійсь лікарні. Я готова була поїхати всюди, лиш би врятувати донечку. Проте він відповів просто і лаконічно: «Нема».

Це був шок для мене і для мого чоловіка. Маємо донечку, але почувалися так, ніби її вже не було. Почалися лікарні, лежання в ліжку, страх і сльози… Я була спустошена, а зі мною вся сім’я. Сльозам не було кінця… Аж поки одного похмурого дня у вікно не засвітило сонце, а в мене минув страх і з’явилася думка: «Чому плачеш? Чи людські слова важливіші за слова Ісуса?».

Відтоді все змінилося і я довірила свою справу Божому милосердю. Ми гаряче молилися до Ісуса та Матері Божої. Щодня промовляли Коронку до Божого милосердя, жертвували в намірі збереження життя нашої донечки Святі Меси на Ясній Горі та в Лагєвніках. Час минав дуже повільно, але інакше, бо коли я занепадала духом, то брала до рук розарій, благаючи: «Ісусе, підтримай мене», і завжди Ісус і Марія підтримували мене духовно, додаючи сил.

Уже наприкінці вагітності, перебуваючи в лікарні, безмежно втомлена страхом за життя дитини, пішла в каплицю. Наближалася 15-та година, тому я почала молитися Коронкою до Божого милосердя. У якийсь момент я відчула себе дуже добре й не знала де я і що зі мною відбувається, не хотіла навіть повертатися до чоловіка та дітей, яких дуже сильно люблю. Раптом я отямилась. Момент усвідомлення, розарій у руці… Я зрозуміла, що була близько Господа. Це Ісус Христос мене обійняв, зануривши в променях свого великого Милосердя, щоби забрати мій страх, щоби я повірила, що «Господь може все».

Декілька годин по тому на світ з’явилася Міленка Марія – наша чудова здорова донечка. Народжуючи, я молилася в душі Коронкою і відчувала, що маю підтримку, безмежну допомогу – не медичну, а Господа Ісуса, Пресвятої Матері та всіх святих. Я відчувала їхню близькість.

Після всього зрозуміла, що для Бога нема нічого неможливого – для людини це був би кінець, але не для Бога. Для Нього – це початок нового життя, а для мене величезна благодать, про яку сьогодні пишу, бажаючи поділитися зі всіма і просити: довірте свої справи, самих себе, свої родини Божому милосердю. Довіряйте безмежно! Стукайте, і вам відчинять! Для Бога нема нічого неможливого.

Ельжбета