Життя є чудом, а Бог не дозволяє, щоб дітей вбивали
Я повертаюся до тих подій, щоб прославляти Бога й дякувати Йому, бо Він може змінити все на краще в житті тих, хто Його любить (пор. Рим 8, 28). Коли чоловік зрадив мене і пішов до іншої, я залишилась сама з трьома дітьми. Думала, що моє життя скінчилося. Я впала у депресію і хотіла зникнути з цієї землі. Мене підтримували і заохочували жити далі, але я не мала сили слухати їх. Друзі, які бачили цю депресію, запросили мене до харизматичної групи Віднови у Святому Духові, яка молилася за мене. Незабаром я знайшла добру роботу і могла самостійно утримувати та виховувати дітей.
За деякий час я дізналася, що моя дочка чекає дитину. Але ж їй було тільки 16 років!… Моя перша реакція була: «Аборт!» Як я прийму чергову дитину? Що скажуть люди? Я сама завела її до лікаря, щоб провести «процедуру переривання вагітності». Лікар, однак, сказав, що аборт буде небезпечним, бо термін вагітності вже значний. Він дав мені послухати, як б’ється серце дитини, і промовив слова, які я почула наче уві сні: «Ти станеш бабусею!»
Ми вийшли на безлюдну вулицю, а в моєму серці з’явився великий біль: як я могла бути такою самолюбною! У моїх вухах відлунював звук биття дитячого серця. Я не могла собі пробачити, що хотіла його вбити. Поспілкувалася зі священиком, який мені сказав: «Ти будеш першою людиною, яка візьме цю дитину після народження на руки і з першого погляду полюбиш її. А дочка повинна перепросити дитину і чекати, аж одного дня повернеться батько маляти. Просто требамолитися й довіритись».
Молитись і довіритись! Несподівано виявилося, що ключ до розв’язання моїх проблем становить молитва. За чотири місяці народився Лукаш —найгарніше і найсолодше дитя на світі! Я притулила його з великим зворушенням. І була першою, хто це зробив! Я була дуже зворушена і плакала, але це були сльози радості. Тепер я знаю, що життя є чудом, а Бог не дозволяє, щоб дітей вбивали.
Аж боюсь подумати, що ми могли би це все знищити… Ми найняли няню, аби дочка могла закінчити школу. Життя трохи нормалізувалося. Минуло трохи часу, дочка познайомилася з хлопцем, який мав серйозні наміри щодо неї. Я дуже боялася за її майбутнє, не хотіла знову зіткнутися з труднощами. У Страсну П’ятницю 2012 року, повертаючись з роботи, я затрималась у храмі. Розпочала Дев’ятницю до Божого милосердя у наміренні моєї дочки, щоб не зробила поганого вибору. За три дні від початку Дев’ятниці зателефонував батько нашого Лукаша і захотів побачити свого сина. Але ж минуло два роки від народження хлопчика, і за цей час він жодного разу не провідав сина й навіть не давав знати про себе! На сьомий день Дев’ятниці зателефонував мій чоловік і сказав, що переслав 200 євро як заборговані аліменти, хоча я раніше не подавала документів на аліменти. Того самого дня батько Лукаша прийшов відвідати сина.
Я дуже хвилювалася, що він з’явився так пізно, але ми вирішили дозволити йому побачити малого. Почався сильний дощ, тож ми запросили його до помешкання. Я не хотіла випитувати, де він був увесь цей час, але він сам перепросив за все. Сказав, що злякався відповідальності, а зараз просить руки моєї дочки. За чотири місяці вони взяли шлюб. Я щаслива, коли бачу їхню любов.
Я дуже люблю мого онука. Не уявляю собі життя без нього. Немає дня, щоб я не дякувала Богові, який завжди може змінити наше життя на краще. Щоб іти вперед, треба Йому довіритися і витривало молитися!
Марія Ц., 45 років, Румунія
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!