Уперше на курс „Альфа” я потрапила 10 років тому. І досі згадую цей час із відчуттям великої вдячності, теплоти й радості. Він перевернув моє життя з ніг на голову. А радше навпаки – з голови на ноги, після чого я відчула, що в моєму житті є опора.
На щастя, я не читала рекламної брошурки про курс „Альфа”, де пишуть про „10 формаційних зустрічей, на яких розглядають основні питання католицької віри”. У мене ніяких питань не було – з християнської етики в шкільному атестаті мала найвищий бал, я завжди була зразковою учасницею недільної школи, першою серед охочих співати в церковному хорі чи виступати на просвітницьких заходах. Мене виховували бути культурною, зразковою, „правильною”, „побожною”. І я жила, з усіх сил намагаючись виправдати сподівання тих людей, які за це мені обіцяли любов і прийняття. Тим часом усередині мене давно вже від цього нудило. Я страждала, задихаючись від внутрішньої скутості, обмеження, правил, втоми і фальшу. Я дуже хотіла свободи, та боялася в цьому признатися навіть собі…
Перше, що мене вразило – групи ділення. Виявляється, можна говорити про щось більше, ніж про культуру, мистецтво, традицію, релігію, церкву і священиків. Виявляється можна прямим текстом говорити про… Бога! Усі мої блискучі знання з катехизму посипалися в пух і прах після запитання: „Ким для тебе є Ісус?”… Ісус? Для мене є Ісус? Я пильно оглянулася довкола – нікого не перекосило, ніхто не пирснув зі сміху, нікому не було соромно й незручно. Вони справді мали намір говорити про Ісуса! Так наче Він реально існував.
Як сьогодні, пригадую уривок з однієї конференції: „Хіба може бути нудно з Тим, хто ходить із тобою на весілля, перетворює там воду у вино, ігнорує закони фізики, бо ходить собі по воді, помножує їжу, воскрешає померлих?!” … Багато з цих людей, які служили на „Альфі”, говорили, що цей самий Бог, який жив і творив ці дива понад дві тисячі років тому, ще досі живий, і Він поряд.
Варто було перевірити – а раптом правда. Я чемно відбула всі зустрічі „Альфи”, узяла участь у виїзному вікенді, пішла на спільноту й на багато років мене затягнуло у вир чогось зовсім іншого, ніж я досвідчувала раніше. Де не вимагали від мене „правильності”, непомильності, ідеальності. Де не казали, що на любов треба заслужити. Та парадокс у тому, що чим більше отримуєш безкорисливої любові, тим більше в тебе внутрішнє бажання стати кращою, служити, дякувати, зрештою, зробити якесь добро безкорисливо. Не „за щось”, а „тому що”. І Бог, на моє превелике здивування й захоплення, явився не як Строгий Суддя, а як Добрий Батько.
Відтоді минуло багато „Альф”, які я вела, організовувала, де служила… Хоча не в „Альфі” справа. Це лише інструмент, двері, увійшовши якими, можна зустріти (а можна й не зустріти – це залежить від тебе) Ісуса. Таких дверей є багато. Одні з них – у людському серці. Бог і там залишив себе, щоби ми завжди відчували Його любов і могли нею наповнюватися.
Марічка Чигінь
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!