У грудні 2010 року Господь Бог подіяв і я навернувся. Завдяки цьому я живу й можу свідчити про Його спасенну любов.
Я виховувався в католицькій сім’ї. Моя історія про те, як я відійшов від Бога розпочалася, коли мені було 15 років і я закінчив загальноосвітню школу. Це були 90-ті роки; на той час не було гімназій, а загальноосвітня школа мала 8 класів. Це був час модних фільмів, у яких багато показували мистецтв боротьби. Як 15-річний хлопець, я відразу захопився ними. Брюс Лі та інші герої заполонили мою фантазію.
Власне моя історія розпочинається й закінчується вночі. Коли я закінчив 8-й клас, у нас був випускний, після якого ми з друзями ще довго не поверталися додому. Недалеко від нас був лісок, отже, ми сиділи там і розмовляли (наші батьки знали де ми). Раптом із лісу вийшов чоловік із різними дивними знаряддями, які застосовуються для тренування бойових мистецтв. Його звали Роберт, мав прізвисько Зелений і був відомий у нашій окрузі як майстер бойових мистецтв. Він почав розмовляти з нами, як із дорослими, що нам дуже імпонувало. Запропонував прийти на тренування.
Декілька хлопців почали ходити на заняття. Вони виявилися не з легких, тому дехто не витримував і відходив від нашої групи. Ми не платили за ці тренування, зараз мене б це здивувало, тому що зазвичай усі тренери хочуть оплату за свою працю. За деякий час тренер запропонував нам їздити на тренування в село до його друга. Ми мали допомагати йому по господарстві, а замість того мали власне місце для занять. За будинком був сад і в ньому ми створили собі «шаолінський монастир» зі знаряддями для вправ. Спочатку ми приїжджали на вихідні, а потім на довший час. Тодішня молодь проводила вільний час на сходових клітках, п’ючи алкоголь, або ходила на сумнівні дискотеки, де відбувалися небезпечні речі, тому мої батьки були дуже задоволені, що я, на відміну від інших друзів, треную характер, фізичну силу, не п’ю й не курю. У нас були такі принципи, і Роберт уважно стежив, щоби ми їх дотримувалися.
Власника дому в селі звали Андрій. Як виявилося пізніше, він був наставником Роберта, – згідно з принципами традиційних китайських єдиноборств, кожен має мати наставника. Щоби стати учнем, потрібно було пройти важке випробування і проявляти послух. Ми не робили нічого поганого: їздили туди, тренувалися, слідкували за здоров’ям (на це зверталася особлива увага) і це все мене дуже захоплювало. Мій наставник Роберт займався «енергією». Вони з Андрієм багато знали про це й показували нам фокуси типу, як ламати плоскогубці в руках, чи лускати горіхи пальцями. Я бачив це на власні очі й дуже захоплювався. Постановивши, що буду доброю людиною і стану великим майстром кунг-фу, я інтенсивно тренувався, а через деякий час став правою рукою свого вчителя.
Коли я тільки почав тренувати кунг-фу, я ще ходив до храму. Бувало, що наш вчитель Роберт також ходив на Меси для молоді. Проте з часом моя віра в Бога зникала. Роберт ніколи не говорив про Бога, вживаючи слово «система». Ця «система» мала підтримувати нас у всьому й наповнювати космічною енергією.
І це було супер: я вправлявся в мистецтві боротьби, не курив, не пив, батьки були задоволені. Це тривало близько п’яти років. Одного разу один із моїх друзів, якого також звати Том і який навчався в залізничному технікумі, сказав, що на лекції релігії священик розповідав їм про секти й читав свідчення одної людини, яка втекла зі секти. Тома здивувало це свідчення, оскільки описувало багато подібних ситуацій, які відбувалися на наших тренуваннях. За якийсь час виявилося, що йшлося дійсно про нас. Тоді мені завалився весь світ: у мене було заняття, наставник, мета в житті й раптом виявилося, що я в секті… Це не вкладалося мені в голові.
Ми знайшли хлопця, який дав це свідчення й дізналися, що наша група справді належить до секти. Андрій, наставник Роберта, також мав свого вчителя у Варшаві, його звали Роман і він мав інше ім’я – Кундаліні. Уся секта називалася Кундаліні (від назви енергії). Вона мала свої фірми, навіть намагалася створювати освітні заклади і брати участь у політичному житті. Це був для мене шок, але попри те, я не бачив у цьому нічого злого. Том відійшов, а я залишився, адже Роберт переконав мене, що ми не робимо нічого поганого.
Через деякий час я познайомився із самим наставником Кундаліні. Маючи приблизно 60 років, він був у хорошій фізичній формі і вважалося, що мав «космічну енергію», яка дозволяє оздоровлювати людей. Для мене це було абстрактне поняття. Один знайомий особисто бачив як Кундаліні вилікував від раку якусь жінку. Здається, в молодості він сам мав якусь невиліковну хворобу, але зацікавився йогою й осягнув «просвітлення», завдяки якому зцілив себе силою волі.
На своє нещастя я влаштувався в їхню фірму. Часто їздив зі своїм наставником у відрядження, залишаючись під його впливом 24 години на добу. Поступово я втратив впевненість щодо того, що роблю, і хотів їх покинути, але не міг. Я вирішив піти, але вони довго переконували мене, щоби я залишився.
Протягом декількох років я перечитав про цю секту багато інформації й дізнався наскільки вона небезпечна. Кажуть, навіть хотіла знищити Папу Римського. Залишаючи їх, я не вірив до кінця, що належав до секти. У будь-якому випадку моя пригода з цією групою людей закінчилася.
Після того моє життя стало нецікавим. Я зустрічався з заміжньою жінкою. Зараз мені соромно про це говорити, але тоді я був молодим хлопцем і закохався в жінку, у яку не повинен був закохатися. Перебуваючи в секті, я несвідомо ввійшов у якесь зло, а зараз усім серцем прагнучи бути доброю людиною, я робив речі, про які знав, що вони погані… Це тривало чотири роки і довело мене до майже депресивного стану – я мав враження, що нічого мені не вдається в житті: ні кар’єра у сфері мистецтва боротьби, ні стосунки з жінками. Я почував себе дуже нещасливим і пригадую, що в той час, уперше за багато років, я почав звертатися до Бога з запитанням: Чому я такий нещасний? Що зі мною не так? Думаю, що Господь відповів на моє запитання, тому що за короткий час я розірвав стосунки з тією жінкою й зустрів Госю, мою теперішню дружину. Моє життя почало поволі змінюватися.
Гося дуже скептично ставилася до моїх зацікавлень буддизмом, «енергією» та іншими подібними справами, які мене захоплювали. У мене було безліч книг на цю тему, дорогих і навіть з-за кордону, за допомогою яких я вчився виходити зі свого тіла (що мені вдалося тричі). Гося вважала, що це небезпечно, а я не бачив у цьому нічого небезпечного. Мені здавалося, що коли літатиму десь поза хмарами, то пізнаю інший світ і дізнаюся, що з нами буде після смерті. У моєму житті так насправді не було місця для Бога і справжню зустріч із Ним, уперше після закінчення загальноосвітньої школи, я пережив під час шлюбу з Госею. Тоді я посповідався й був щасливий.
Зовні в нас усе було добре: народилася дитина, ми мали своє житло, машину – усе, про що тільки можна було мріяти. Однак ми були далеко від Бога. Одного разу один знайомий запропонував нам узяти участь у реколекціях. Дружина погодилася, але я не був впевнений і не мав жодного бажання туди їхати. Врешті погодився поїхати для компанії.
Перед виїздом я дуже багато читав про буддизм. Перечитавши практично всі книги Далай-лами, мені почало видаватися, що щось таки в цьому є: реінкарнація, дорога буддизму і под. Я був майже готовий, щоб у це повірити. На реколекціях, увечері, коли я ліг спати, раптом відчув як мною щось шарпає, ніби намагаючись витягти мене з мого тіла. Мушу сказати, що завжди прагнучи бути борцем, я завжди був сильним і відважним, але тоді, напевно, уперше в житті боявся, як мале дитя. Я не знав що це. Я почав боротися з цією силою, аж врешті вирвався й сів на ліжку. Раптом я усвідомив, що сиджу, а моє тіло лежить позаду. Я був нажаханий! Вернувшись у своє тіло, насправді розплющив очі. Це була приблизно перша ночі.
Коли я намагався заплющити очі, то відразу мною щось починало шарпати, аж врешті побачив вовка, який вискочив з-під ліжка, напав на мене й почав жерти мої нутрощі! Я, борець, дуже сильно боявся. Прокинувшись у певний момент, я почав молитися до Ісуса Христа молитвою, яку нам запропонували на тих реколекціях: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене, грішного». І додав ще від себе: «І бережи мене». Насправді, уперше в житті я просив Ісуса, щоби мене оберігав. Усе зникло, наче невидима сила насправді мене захистила. Я переконаний, що саме тоді Ісус врятував моє життя.
Тої ночі я навернувся. Це не було просто пригадування якихось правд віри, які вивчав ще в дитинстві. Це було конкретне відчуття визволення: Ісус мене врятував, торкнувся мене й повністю звільнив від усього, що мене мучило стільки років, хоча до кінця я цього не усвідомлював. Наступної ночі я спав спокійно. Ці два дні в монастирі цілковито змінили мене.
Безсумнівно, якби ще два роки тому я почув таке свідчення, то не повірив би, що це можливо. Але щось таке трапилося зі мною і я впевнений, що Ісус врятував моє життя. Я повірив, що Ісус – це наш Бог і що понад 2000 років тому Він помер за нас на хресті. І це моє «широке мислення», відкритість на інші релігії й «космічну енергію», вихід зі свого тіла – залишилися в минулому. Господь повністю змінив мене. Я не став ідеальним і в мене бувають падіння, проте живу цілком іншим життям із Богом. Постійно веду боротьбу зі своїми слабкостями. Усвідомив собі, що я не такий сильний, як мені здавалося, і що без Ісуса не здатен нічого зробити.
Вірю, що Бог може зло перемінити на добро, а найбільше добро об’явилося нам в Ісусі Христі. Хочу засвідчити, що Ісус Христос – це Син Божий, який помер на хресті за кожного з нас. За це ми повинні бути Йому вдячні. І знаю, що Бог ніколи мене не покине, якщо тільки я сам не відвернуся від Нього. У цьому я переконаний на всі сто.
Застерігаю вас: не експериментуйте з жодними «енергіями», виходом із тіла й подібними речами. Це дуже небезпечно і веде до демонічного поневолення. Посповідавшись із цього гріха, тої самої ночі я відчув як підношуся й почув голос: «Політай, подивися, як це гарно». Спокуса повернутися до цих практик дуже сильна, хоч і знаю, що це буде зрадою Ісуса. Я також переконаний, що зацікавлення східними мистецтвами боротьби відкрило мене на релігію Сходу й захоплення всім, що віддаляє від Бога.
Насправді, варто навернутися до Бога, бо лише Він найважливіший у нашому житті. Тут ми живемо тільки мить, а з Господом житимемо вічно.
Томек
Вам подобається вміст нашого сайту?
Підтримайте нас!